Борис Крупницкий
Крупницький енергійно включається в наукове й культурне життя української діаспори, встановлює тісні наукові та особисті зв'язки з представниками нової хвилі еміграції, світогляд яких формувався ще до війни на території радянської України, зокрема із В. Петровим, О. Оглоблиним, Н. Полонською-Василенко, публікує свої наукові праці в журналах, що почали виходити у Німеччині та Західній Європі, виступає з доповідями на різних наукових конференціях, співробітничає з Україським вільним університетом у Мюнхені, де читає лекції про Мазепинську добу, часи Орликів, з української історіософії тощо. Через багато років після смерті Крупницького його учень Олекса Вінтоняк згадував на сторінках журналу "Український історик", що він оповідав дуже спокійно, врівноважено, послуговуючись здебільше простими словами. Але його лекції були надзвичайно популярними й завжди збирали найбільше слухачів.
Дослідницьку й викладацьку діяльність ученого гідно оцінила наукова громадськість, обравши його професором Українського вільного університету й Богословсько-педагогічної академії, заступником голови, а після від'їзду Д. Дорошенка до Канади - головою історичної секції Української вільної академії наук. Він стає співробітником Наукового товариства ім. Т. Шевченка, редактором історичного відділу Енциклопедії українознавства, а з 1946р. - членом і науковим співробітником Науково-дослідного інституту української мартирологи у Мюнхені
Загальнонімецька економічна криза й викликана нею депресія, що особливо загострилася наприкінці 40-х pp. , поклали край українському "ренесансові" в цій країні. Емігранти виїжджають переважно за океан — до США й Канади. Як і Дорошенко, залишають Німеччину його колеги з Українського вільного університету, Української вільної академії наук. 1951 р. вирушає до Франції, у Сарсель, європейський центр Наукового товариства ім. Т. Шевченка, редколегія Енциклопедії українознавства.
Масове переселення учених до інших західноєвропейських країн, а також за океан та різке погіршення здоров'я відірвали Крупницького від наукового життя, не даючи змоги спілкуватися з колегами та друзями. "Хвороба прикувала мене до Гіммсльнфортена, а це — ізоляція і неможливість бути в курсі справ, неможливість користуватися свіжими матеріалами, не кажучи вже про архіви",- скрушно писав він в одному з приватних листів кінця 1951 р.
Щасливою нагодою поспілкуватися з діячами української науки та культури був для нього приїзд до Гіммсльнфортсна 1952 р. Дорошенка й 1953-го - подружжя професорів Пріцаків.
Незважаючи на загострення хвороби, Крупницький не полишає улюбленої справи. За дорученням Науково-дослідного інституту української мартирології працює над нарисом "Гетьман Пилип Орлик (1672 - 1742). Його життя і доля". "Про життя Пилипа Орлика я пишу, але поволі,— зазначав учений у листі до колег 12 лютого 1947 р. - В лікарні воно тяжко і незручно, та й не