Борис Крупницкий
Чутливий до нових віянь європейської суспільної думки Б. Крупницький поєднував їхній аналіз з перспективами української проблематики та фахової зацікавленості історика. Однак науковий та суспільний розвиток XX ст. , зокрема на еміграції та в діаспорі, висував проблеми, які складно було вирішити на традиційних засадах. Остаточно відкинути останні було неможливо через невирішеність проблем, які зумовили їхню появу, зокрема відсутність національної державності, незавершеність процесів етнонаціональної консолідації в Україні та несприятливі соціокультурні умови наукового розвитку на еміграції. Проблематика повоєнних студій Б. Крупницького яскраво відобразила цю своєрідну, певною мірою парадоксальну пізнавальну ситуацію, яка склалася в українській еміграційній науці. Вона була зумовлена суперечністю між традиціями українського наукового розвитку, деформованого імперськими, тоталітарними чи еміграційними умовами, та новітніми тенденціями європейського модерну, які потребували адаптації до вимог та потреб західного світу. Одночасно статус та завдання еміграційної науки вимагали збереження її національної самобутності в іноетнічному культурному та інтелектуальному середовищі. Ці обставини й покликали до життя ідею синтезу двох напрямів, двох "метод" дослідження, лейтмотивом якої було збереження національних традицій на нових засадах та в новітніх умовах. Втім, усвідомлення багатьох проблем, порушених Б. Крупницьким, на превеликий жаль, сталося на еміграції через кілька десятків років, коли на науковій авансцені з'явилася нова генерація українських істориків.
5 червня 1956 р. Борис Дмитрович відійшов у вічність. Доля виявилася надто нещадною для цієї талановитої та обдарованої людини, відпустивши їй для наукової праці менше 30 років життя, які припали на часи воєнного лихоліття, визвольних змагань, еміграції та на довгі роки тяжких хвороб.