Борис Крупницкий

чином французьких та німецьких, істориків. Натомість періодизація історії України, пропонована Крупницьким, побудована на засадах поєднання державницького принципу з суспільним, тобто з урахуванням суспільно-політичних відносин ("прин­цип гравітації території" до певного центру). Вона складалася з семи періодів: "І. Передісторія України. II. Князівсько-земські часи: а) Київська держава; б) Галицько-Волинська держава. III. Українські землі в складі Ли-товсько-Руської держави. IV. Україна - колонія шляхетської Польщі і коза­чий рух. V. Гетьманська держава 17-18 ст. і етапи її розвитку як станової дер­жави. VI. Україна під Росією і Австрією і національний народницький рух XIX ст. VII. Спроби розбудови української державності у 20 ст
в умовах новітнього колоніального пригнічення" 103. Періодизація, висунута Борисом Дмитровичем, так і залишилася призабутою, хоча окремі вчені високо оціни­ли її з перспективи багатьох років 104.

Чутливий до нових віянь європейської суспільної думки Б. Крупницький поєднував їхній аналіз з перспективами української проблематики та фахо­вої зацікавленості історика. Однак науковий та суспільний розвиток XX ст. , зокрема на еміграції та в діаспорі, висував проблеми, які складно було виріши­ти на традиційних засадах. Остаточно відкинути останні було неможливо че­рез невирішеність проблем, які зумовили їхню появу, зокрема відсутність національної державності, незавершеність процесів етнонаціональної кон­солідації в Україні та несприятливі соціокультурні умови наукового розвитку на еміграції. Проблематика повоєнних студій Б. Крупницького яскраво відоб­разила цю своєрідну, певною мірою парадоксальну пізнавальну ситуацію, яка склалася в українській еміграційній науці. Вона була зумовлена суперечністю між традиціями українського наукового розвитку, деформованого імперськи­ми, тоталітарними чи еміграційними умовами, та новітніми тенденціями євро­пейського модерну, які потребували адаптації до вимог та потреб західного світу. Одночасно статус та завдання еміграційної науки вимагали збереження її національної самобутності в іноетнічному культурному та інтелектуальному середовищі. Ці обставини й покликали до життя ідею синтезу двох напрямів, двох "метод" дослідження, лейтмотивом якої було збереження національних традицій на нових засадах та в новітніх умовах. Втім, усвідомлення багатьох проблем, порушених Б. Крупницьким, на превеликий жаль, сталося на еміграції через кілька десятків років, коли на науковій авансцені з'явилася но­ва генерація українських істориків.

5 червня 1956 р. Борис Дмитрович відійшов у вічність. Доля виявилася надто нещадною для цієї талановитої та обдарованої людини, відпустивши їй для наукової праці менше 30 років життя, які припали на часи воєнного ли­холіття, визвольних змагань, еміграції та на довгі роки тяжких хвороб.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12