Белинский Виссарион Григорьевич

основу бойової революц. -демократичної програми.

В літ. -критичних та естетичних поглядах Бєлінський ішов від ідеалістичного розуміння ролі мистецтва й літератури в житті суспільства до визнання активної ролі мистецтва у служінні інтересам народу. Був поборником справді реалістичної літератури, яка б розкривала дійсне життя народу, його прагнення. Велика заслуга Бєлінського як критика й теоретика літератури в тому, що він заклав основи революц. -демократичної естетики, утверджував ідею служіння літератури народові, батьківщині. Бєлінський виступав проти апологетів «самодержавства, православія і народності» в літературі, проти «чистого мистецтва», реакційного романтизму, дидактичної белетристики й псевдонародності літератури, боровся за реалістичний метод; живу дійсність, життя вважав основою мистецтва. Матеріалістична естетика Бєлінського, розвинута й продовжена Чернишевським і Добролюбовим, була найбільшим досягненням у розвитку домарксистської естетичної думки.

Бєлінський — один з засновників матеріалістичної істор. -літ. науки в Росії. Найважливіші літ. -критич. праці: річні огляди літератури (1840—47), «Герой нашого часу» (1840), «Вірші М. Лєрмонтова» (1841), «Промова про критику» (1842), «Пригоди Чичикова або Мертві душі» (1842), « „Паризькі таємниці“ Е. Сю» (1844), цикл статей «Твори Олександра Пушкіна» (1843—46). У них критик розкрив своєрідність і велич рос. літератури, визначив основні тенденції і закономірності її розвитку від Ломоносова до Гоголя, що полягали в утвердженні реалізму й народності. Бєлінський характеризував творчість Пушкіна як визначне явище рос. культури, в якій органічно злились національні риси рос. життя з передовими ідеями. Б. розкрив творчу самобутність поета, назвав роман «ввгеній Онєгін» енциклопедією рос. життя. В статтях про Гоголя дав рішучу відсіч критикам реакційного табору, що нападали на критичне спрямування його творчості і т. з. «натуральну школу», підкреслював викривальний антикріпосницький зміст гоголівської творчості. Виступаючи проти реакційних поглядів слов'янофілів і лібералів-західників, Бєлінський показував, що видатні рос. письменники, всупереч рабському схилянню перед західною культурою, критично засвоювали її кращі зразки, розвивали справді національну рос. літературу. Сам Бєлінський високо оцінював творчість В. Шекспіра, П. Беранже, Ж

Санд, Г. Гайне, Дж. -Г. Байрона, стежив за розвитком слов'янських літератур, писав про міжнародне значення творчості А. Міцкєвича.

Як театральний критик Бєлінський боровся за театр демократичного напряму, театр передової суспільної думки («І моя думка про гру п. Каратигіна», 1835; «Мочалов у ролі Гамлета», 1838; «Петровський театр», 1838; «Російський театр у Петербурзі», 1844; «Алексан-дринський театр», 1845). Схвально писав про п'єси укр. драматургів («Дворянські вибори» Квітки-Основ'яненка, «Москаль-чарівник» Котляревського), про гру М. Щепкіна в укр. репертуарі.

В педагогічних поглядах Б. дотримувався принципів виховання дітей і молоді в дусі демократизму, гуманності, громадських ідеалів. Стаття «Дитячі казки діда Іринея» (1840) — класичний трактат рос. педагогіки. В наук. праці «Основи російської граматики» (1837) показав зразок того, як треба використовувати багатства рос. мови в педагогічній діяльності, висунув думку про єдність мови й мислення.

Бєлінський і Україна

Захоплення критика викликала героїчна історія укр. народу, його боротьба проти соціального й національного гніту. Майбутнє укр. народу він вбачав у братньому єднанні з рос. народом.

З повагою Бєлінський ставився до створеної укр. народом культури, літератури, особливо народної поезії. Великий інтерес являють його відгуки й рецензії на твори укр. письменників, писані укр. та рос. мовами. Критик був обізнаний з творчістю Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, М. Костомарова, А. Метлинського, Л. Боровиковського,

1 2 3 4

Похожие работы