Человек с точки зрения философии - от античности до современности

визначальної тенденцій у філософії Бенедикта Спінози, а з іншого - плюралістичної багатоманітної індивідуалістичної тенденції у монадології Готфріда Лейбніца. Визнання принципів ма­тематики та природознавства єдино науковими у дослідженні всього сущого сприяло поширенню натуралістичних концепцій людини (Френсіс Бекон, Томас Гоббс). Дальший розвиток та обґрунтування концепції людини одержали у філософії французьких матеріалістів

XVIII ст. , але якщо Жюльєн Ламетрі і Дені Дідро робили наголос на природничо-науковій проблематиці людини, то Клод Гельвецій і Поль Гольбах - на соціальній, на взаємозв'язку людини, суспільства, істо­рії. Поширення ідей натуралізму у філософії кінця XVIII - початку

XIX ст. відбувається шляхом подолання картезіанського раціоналіз­му та сенсуалістичного (чуттєвого) емпіризму. Знов, як і в епоху Від­родження, виникає розуміння людини як живої цілісності (Йоганн Гердер, Йоганн Гете, натурфілософія романтизму).

Дальший розвиток антропології триває у німецький класичній філософії. Іммануїл Кант вводить уявлення про людину як самоцінну, автономну, активну істоту. Людина, за Кантом, суб'єкт духовної діяльності, який створює світ культури, носій загальнозначущої сві­домості, всезагального ідеального початку - духу, розуму. У філосо­фії Георга Гегеля принцип підпорядкування різного роду об'єктив­ним структурам набуває крайньої форми і, no-суті, нівелює активність та свободу людини. Історія є процес сходження абсолютного духу сходинками самопізнання. Людина ж тільки виконує у такому про­цесі певну роль, що надав їй абсолютний Дух. Все це спонукає вже Людвіга Фейербаха відмовитись від крайнощів об'єктивізму та по­вернутися до живої людини в усій повноті її особистого буття

Лю­дина розуміється ним не тільки як частка всезагальних відносин, але й як конкретна індивідуальність, яка перебуває у живому спіл­куванні з іншими людьми. Але Людвіг Фейербах не спромігся подо­лати абстрактність розуміння людини, розглянути її в конкретно-історичних умовах існування. Таке завдання, таку мету поставив перед собою Карл Маркс. Багато ідей марксизму: конкретно-істо­ричний підхід до дослідження людини і її буття; розкриття явища відчуження людини в суспільстві; розуміння людини як істоти при­родної і водночас такої, яка протистоїть їй як самостійна сила при­роди; фундаментальна значущість соціальних факторів у розвитку людини - набули визнання у багатьох напрямках сучасної філосо­фії. Але ряд істотних аспектів людського буття залишилися поза межами уваги марксизму. І це досить природно. Будь-яка теорія історично та логічно обмежена. Марксизм багато в чому залишився під впливом класичної філософії, з її прагненням побудувати уні­версальні, всеохоплюючі системи.

Заклик Людвіга Фейербаха повернутися до конкретної живої людини сприймає Сьорен К'єркегор, який вважав за необхідне від­чути, вдивитися в людське життя, страждання. У прагненні окре­мого (одиничного) забутися в загальному філософ вбачає амораль­ність, до того не тільки класичної філософії, що над усе ставила щось загальне, абстрактне, але й всієї культури XIX ст. Сьорен К'єркегор розробив індивідуалістичне вчення про людину, на міс­це свідомості та розуму ставить вольовий акт, вибір, у якому лю­дина народжує себе, стає особою, буттям духовним, таким, що само визначає себе. Фундаментальною характеристикою людського іс­нування вважав страх - засіб, що вириває людину із полону без­думного існування, пробуджує її для справжнього буття. Ці ідеї стали основою сучасного екзистенціалізму.

Ірраціоналістичні тенденції, критика класичної філософії знай­шли втілення та розвиток у філософії життя Фрідріха Ніцше. Лю­дина ним визначається грою життєвих сил та пристрастей, а не свідомістю і розумом, усі процеси життя - різні

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные