Чуткость и равнодушие

Чуйність і байдужість

Перш за все розкриємо зміст понять чуйність і байдужість.

Чуйність - уважність і сердечне ставлення до людей; здатність швидко реагувати на життєві події, факти і т. ін.

Байдужість – стан, коли людина не звертає уваги на кого-, що-небудь, не виявляє зацікавлення.

У наш час прояви кращих людських якостей – чуйності, гуманності, доброзичливості, безкорисливої допомоги, співчуття – стали „не модними”. Все більше звикаємо до проявів насилля, агресії (не в останню чергу „завдяки” телевізії, пресі), до байдужості та черствості у повсякденні.

Учні сучасної школи не мають чітко сформованих моральних ідеалів та еталонів поведінки, оскільки колишні, радянські, втратили актуальність, а нові, задекларовані, ще не стали необхідними життєвими орієнтирами.

Вже в дошкільному віці спостерігається несхильність більшості дітей до чуйності, співчутливого ставлення до однолітків. Як відзначає О. Кононко, тільки 10 – 20% старших дошкільнят здатні виявити чуйність до слабших за себе, без зовнішніх спонукань подати допомогу, добровільно розділити чиїсь труднощі. Дослідження гуманних якостей дітей шкільного віку свідчать, що лише частині учнів притаманні почуття доброти, чуйності, милосердя, терпимості, безкорисливості, взаємодопомоги, співпереживання, толерантності тощо.

Характеристики і якості, які зараз прагнуть прищепити підростаючому поколінню освітні інститути, орієнтуючись на філософію гуманізму, релігійні принципи, часто-густо виявляються незатребуваними, оскільки не допомагають людині ефективно діяти в умовах виживання. Як зазначає І

Колесникова, фактично сформувалося стійке протиріччя між глобальною потребою в типі людей, здатних за своєю орієнтацією відповідати епосі та етиці ноосферного розуму, та егоїстичними кланово-соціальними, „неокультуреними” потребами, що панують в сучасному суспільстві і диктують населенню стратегію агресивної або ж покірної поведінки.

Сучасні реальності з їх економічними пріоритетами, прагматичними орієнтаціями на вузькоспрямовані чесноти (енергійність, діловитість) витісняють гуманізм, душевність, людяність у щоденних стосунках, що породжує індиферентне ставлення молодої людини до дотримання вироблених людством етичних норм і принципів. При цьому помітна деформація системи цінностей особистості, егоїстичні прагнення у мотиваційній ієрархії починають посідати провідне місце, спостерігається нерозвиненість моральних почуттів. Усе це призводить до зростання бездуховності серед значної частини учнів.

Вирішення таких проблем багато в чому покладається на школу. Звідси випливає важливе завдання цього соціального інституту навчання і виховання: вироблення методів морально-психологічного розвитку учнів і, зокрема, визначення змісту і форм впливу на формування у підростаючої особистості такої риси характеру, як чуйність.

В системі людинознавчих наук „чуйність” зазвичай відносять до етичних категорій. Проте сутність цього феномена має глибоку психологічну природу і є основою як стосунків між людьми, так і взаємодії людини зі світом в цілому. У зв’язку з цим виникає необхідність осмислити чуйність як цілісне морально-психологічне явище.

В існуючих розробках з етики, присвячених проблемі чуйності, підкреслюється, перш за все, її соціальна природа. Вважається, що чуйність виникає з практики конкретних стосунків між людьми в результаті тривалого розвитку моральної свідомості. З етичної точки зору, у понятті „чуйність” традиційно відображаються моральні норми, пов’язані з добровільними взаємними обов’язками як у суспільному, так і в особистому житті людей. Чуйність виступає в якості регулятора моральних стосунків, і в цьому дослідники вбачають її основну функцію.

1 2

Похожие работы