Церковная иерархия

Всі члени Церкви рівні в своїх можливостях до спасіння і входження в Царство Небесне. Але як і у всякому живому організмі, в церковному Тілі кожен член має своє призначення: “Дари різні, а Дух один і той же, і служіння різні, а Господь один і той же”,– вчить апостол Павло (1 Кор. 12, 4 -5).

Сам Господь Ісус Христос дав своїй Церкві визначений устрій, за допомогою якого забезпечується і полегшується досягнення нею спасіння людства. Цей устрій за своїм складом поділяється на дві частини: ієрархію і паству. Ієрархія, в свою чергу, поділяється на три ступені, відмінні між собою, але й водночас тісно пов’язані.

Всі члени Церкви рівні в своїх можливостях до спасіння і входження в Царство Небесне. Але як і у всякому живому організмі, в церковному Тілі кожен член має своє призначення: “Дари різні, а Дух один і той же, і служіння різні, а Господь один і той же”,– вчить апостол Павло (1 Кор. 12, 4 -5).

Із Святого Письма ми бачимо, що Господь безпосередньо обрав дванадцятьох апостолів, надавши їм усі духовні повноваження, бажаючи, щоб від них вони перейшли на їх послідовників і перебували в світі до кінця віку. Отже, в особі апостолів Він послав на ту ж справу і обнадіяв своєю присутністю всіх їхніх майбутніх послідовників, і Сам дав Церкві не тільки апостолів, пророків і євангелистів, але й пастирів і вчителів (Еф. 4, 11).

Поширюючи Євангеліє і засновуючи в різних містах численні громади, апостоли, з метою мати помічників у своєму служінні встановили посади, спершу дияконів (diakonoV - служитель), потім пресвітерів (presbiteroV - старійшина).

Дияконам було доручено забезпечувати матеріальні потреби християнської громади і доручено також служіння при звершенні таїнств. Боговстановленість в Церкві дияконського чину ясно подається в посланнях святого апостола Павла. Вітаючи Церкву філіпійську, разом з її служителями, він пише: “всім святим у Христі Ісусі, що перебувають у Филипах, з єпископами і дияконами” (Філіп

1,1). Також – в першому посланні до Тимофія, характеризуючи осіб, які вступають на церковні ступені, говорить про єпископів і дияконів (1 Тим. 3, 2-8). Це ж підтверджують і мужі апостольські. Св. Климент Римський: “вищезгаданих служителів (тобто єпископів і дияконів) поставили апостоли”. Св. Ігнатій: “дияконам, цим служителям таїн Ісуса Христа, треба догоджати, - тому, що вони служителі Церкви Божої” Св. Полікарп: “слід підкорятися пресвітерам і дияконам, як Богу і Христу”.

Пресвітери отримали пастирську духовну владу, - вони дбали про задоволення духовних потреб християн – вченням, моральним керівництвом і священодіями. Боговстановленість в Церкві пресвітерської влади ми бачимо, по-перше, із того, що апостоли самі рукопокладали пресвітерів на всі церкви (Дії 14, 23), і наказували єпископам поставляти у всіх містах пресвітерів (Тит. 1,5). А по-друге, із свідчень древніх вчителів, наприклад: Св. Ігнатія Богоносця, який говорить, що “пресвітери встановлені з волі Ісуса” Св. Іринея, за словами якого “пресвітери благоволінням Отця через наступництво єпископства отримали незмінний дар істини. ” Блаженного Ієроніма: “апостоли по всіх провінціях поставляли пресвітерів і єпископів”.

Оскільки Церкві призначено, за словами Христа, перебувати до кінця віку, то

1 2 3

Похожие работы