ДВУЯЗЫЧИЕ

ДВОМОВНІСТЬ

Наприклад, як важко зараз росіянам захищати свої права і свободи в судах, де, згідно з Конституцією, процес має провадитися державною мовою,як вони мучаться, слухаючи радіо, телебачення, читаючи пресу, та інші вигадки.

Тільки всі ці голосіння не витримують бодай най­меншої критики. По-пер­ше, в Україні російсько­мовні ЗМІ, книговидання значно переважають над українськими. По- друге, ті, які хотіли, давно оволоді­ли українською і вільно спілкуються нею.

Справа в тому, що знач­на частина зросійщених громадян в Україні свідо­мо не бажає освоювати державну мову, вважаючи її «наречием плебеев», «бандеровским языком», і ставиться до неї з презир­ством і зневагою. Та хіба тільки до мови? До всьо­го українського: культури, традицій, історії і самих українців.

Тут варто говорити не про мовну проблему, а про мовну повзучу агресію. Бо нині проросійські агенти добре усвідомлюють, що після запровадження ро­сійської як другої держав­ної українську мову буде витіснено із вжитку і вже на законних підставах ро­сійська стане першою. А далі вони висунуть вимо­гу про подвійне громадян­ство, потім зажадають відокремлення та при­єднання Півдня України до «исторической родины».

Таким демаршем легі­онери з п’ятої колони хо­чуть відібрати у нас не лише мову, а й саму Україну. Бо мова — це серце, код, ментальність, сила нації і світогляд, образ мис-лення окремої людини. Без мови немає нації. Саме таку мету ставлять перед собою провідники концепції другої держав­ної

І тому не завважують того факту, що двомовність — це не лише соціально-політичний, а й значною мірою економічний склад-ник, який потягне за собою суттєві матеріальні витра­ти на переклад і опублі­кування законів, підруч­ників, газет, дублювання радіо і телепередач. А що, коли в суді одна сторона вимагатиме провадження процесу російською, а друга — українською мовою? Тоді за прикладом росіян кримські татари, румуни та інші народи вимагатимуть запровадити третю і четверту державні мови. І ми загрузнемо в цій трясо­вині. Добре, якщо справа не дійде до конфліктів.

Мовне збурення нашо­го суспільства штучно створюють буржуазно-по­літичні й шовіністично-кримінальні угруповання, які намагаються в будь-який спосіб дорватися до влади, щоб потім розвали­ти державну систему України, перетворити її на «Уркаїну». Не маючи у своїх програмах конкретних со­ціальних і економічних пропозицій і намірів, апо­логети останніх відверто спекулюють на шовіністич­них настроях агресивних малоросів, яких у нас ще вдосталь.

Згадаймо, як депутат Російської Держдуми Дмитрій Рогозін, виступа­ючи в Києві під час теледебатів у програмі Савіка Шустера, обурювався, що на переговорах з газово­го питання в Москві наша делегація «позволила ве­сти переговоры на укра­инском языке». Тут і стає зрозуміло, на якому рівні здійснюється грубе втручання у внутрішні справи нашої держави, інспірується «насильственная и ди­кая украинизация», «двуязычие», а звідси й цілеспрямована політика на державному рівні зі зни­щення не лише нашої рідної мови, а й держави. На жаль, так нині мислить багато урядовців сусідньої держави. Ніяк не можуть вони перелаштувати свій ментальний органчик на рівень сучасних міждержавних взаємин. Тому, як і багато десятиліть тому, ми чуємо оте «не потерплю, разорю».

На жаль, така поведін­ка сусіда знаходить підтримку в наших політичних утриманців та космополітів — таких, як національне «надбання» України депутат ВРУ Нестор Шуфрич. В унісон Рогозіну він заявив перед телекамерою, що переговори з газового питання

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы