ДВУЯЗЫЧИЕ

були невдалими саме через українську мову нашої сторони. . .

Треба визнати, що антиукраїнцям інколи вдаєть-ся облудою і брехнею залучити на свій бік збала­мучених фальшивою про­пагандою громадян України російського походжен­ня. Наголошую — незнач­ну кількість. Бо багато етнічних росіян вже давно оволоділи державною мо­вою. Та ще й на такому рівні, що варто повчитися деяким корінним україн­цям. І не лише філології, а й боротьбі за державні інтереси України, яка ста­ла для них Батьківщиною, а вони для неї — віддани­ми громадянами.

Водночас в нашій державі існує певний кон­тингент громадян з де­формованим світоглядом, які, ностальгійно погляда­ючи на Схід, відчувають патологічну агресію до всьо­го українського: мови, культури, історії, народу. їх вже не так багато. Пере­важно це заможні особи з когорти червоних директорів, кримінальних еле­ментів, чиновників, комуністів і наших власних перевертнів, колаборантів, ладних за копійки плазувати перед усяким чужин­цем.

Вважаючи Україну та­кою собі хохляцькою ко­лонією, ці резиденти ро­сійських спецслужб, аген­ти проросійського полі­тичного лобі намагаються розчленувати наші сус­пільство і державу кайлом двомовності. І роблять це впевнено, з викликом, маючи від північного покро­вителя і місцевих кримі­нально-олігархічних кланів могутню матеріальну підтримку і дивіденди за свою «діяльність», тим часом не відчуваючи най­меншої відповідальності за неї.

Розігруючи мовну кар­ту, ортодокси від філології свідомо вводять в оману і український, і російський народи, ними ж обдурені, пограбовані й обкрадені

Кидаючи кістку двомов­ності, «народні піклувальники» намагаються посія­ти національну ворожне­чу між нашими громадя­нами. Спровокувавши в такий спосіб необізнаних людей на взаємне проти­стояння і з’ясування сто­сунків, як, скажімо, в остан­ньому шоу з крадіжкою та розподілом газу, ук­раїнські і російські олігар­хи тим часом спокійно по­гнали за кордон цей са­мий газ, кладучи на осо­бисті рахунки в іноземних банках щораз нові мільйо­ни. І їм немає діла ні до російської, ні до українсь­кої мов. До того ж багато з тих, хто накручує цю про­блему, гаразд не знають жодної. Це видно з їхніх публічних виступів. У нагнітанні другої державної вони передусім бачать засіб для досягнення по­ставленої комерційної й експансійної мети. На­приклад, щоб виїхати до Ізраїлю, росіяни зобов’я­зані попередньо вивчити іврит, який дуже далекий від їхньої рідної мови. Про­те зараз в цій державі май­же половину населення становлять емігранти з Росії. Та чомусь вони там не домагаються російської державної. А українську, яка дуже їм близька, за десятиліття не захотіли освоїти у себе вдома.

Водночас без пере­більшення можна сказати, що і російськомовні гро­мадяни вже починають розуміти, що ними маніпулюють, і не піддаються на фальшиву агітку. Ось чому люди українського і ро­сійського етносу в біль­шості своїй були, є і будуть у єдиній сім’ї України і жодними політичними підступами нас не вдасть­ся посварити і розколоти, бо держава, як і мова, в нас одна і неподільна.

Що ж стосується пато­логічних шовіністів, сепа­ратистів, переродженців і космополітів, які пролізли в органи влади і державного управління всіх рівнів, то мені, як і багатьом ук-раїнцям, байдуже, якою мовою вони спілкуються між собою. Однак чому вони намагаються мене на землі моїх пращурів по­збавити рідної мови і пе­ретворити в такого собі ізгоя чи манкурта? Чому вони агресивно ставлять­ся до моєї Батьківщини, зухвало зазіхаючи не лише на її мову, а й на не­залежність, територіальну цілісність, а нас, українців, знову намагаються

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы