Даниель Дефо

фігурою.

Після загибелі Вільгельма III до влади прийшла Анна (1702- 1714). У країні посилилася реакція, почалися переслідування пуритан-дисидентів. У цей час Дефо анонімно друкує памфлет-містифікацію "Найкоротший спосіб розправи з дисидентами" (1702), в якому він від імені фанатика-реакціонера закликав посилати на ешафот усіх, хто виступав проти офіційної церкви. Коли сатиричний задум письменника було розкрито, памфлет спалили, а Дефо опинився у в'язниці й після сплати великого штрафу тричі виставлявся біля ганебного стовпа.

У в'язниці Дефо написав "Гімн ганебному стовпу" (1703), який натовп, що зібрався підтримати письменника, співав як народну пісню на знак пошани до автора. Звільнення з в'язниці стало можливим лише через згоду Дефо стати таємним агентом влади, і протягом багатьох років він змушений був виконувати таємні доручення уряду. Зазначимо, що 1703 рік став роком народження феномену Дефо в літературі до свого родового прізвища Фо саме в 1703 році він додає частку "Де", і з цього часу енергійний торговець і популярний памфлетист Фо перетворюється на відомого першокласного журналіста-новатора, прогресивного публіциста (який, щоправда, втрачає колишній радикалізм і більш обережно висловлює своє ставлення до тих чи інших негараздів у суспільстві), а згодом видатного письменника Дефо, який став гордістю англійської літератури й започаткував безліч різновидів жанру роману (пригодницький, біографічний, психологічний, історичний, кримінальний, виховний і роман-подорож).

Протягом десяти років, з 1704 по 1713 рік, Дефо регулярно друкує статті в газеті "Ревю", яку він практично самотужки видає. Його журнально-публіцистична спадщина, що налічує близько чотирьохсот назв, була різноманітною за тематикою: політика й економіка, історія і література, релігія і мораль. Дефо значно розвинув вітчизняну журналістику, дав їй могутній поштовх для подальшого розвитку

Деякий час Дефо жив в Единбурзі, де він придбав безліч знайомих і став дуже популярним. Життя в Шотландії йому так сподобалося, що він навіть хотів залишитися там назавжди. У той час, коли обговорювалося питання про об'єднання Англії та Шотландії у шотландському парламенті, вийшла його поема "Каледонія", яка була написана на честь Шотландії; в 1707 році, після заключного затвердження акта про об'єднання, Дефо написав "Історію об'єднання двох королівств".

Але в історію світової літератури він увійшов передусім як видатний романіст, автор безсмертного "Робінзона Крузо". Дефо було 59 років, коли з'явилася перша частина цієї видатної книги (1719). Задум роману виник на основі реальної історії, що сталася з шотландським моряком Олександром Селькірком, який упродовж чотирьох років (1704 - 1708) прожив на безлюдному острові Хуан Фернандес у Тихому океані, поки не був підібраний кораблем під командуванням Вудса Роджерса. Дефо прочитав про ці події в книзі Роджерса "Плавання навкруги світу" (1712) і в нарисі Стіля "Історія Олександра Селькірка".

Ці факти у творчій свідомості письменника трансформувалися в масштабне художнє полотно, яке поетично оспівало романтику подорожей та пригод і, водночас, було сповнене глибокими соціально-філософськими узагальненнями, багатим життєвим досвідом й особистими авторськими спостереженнями. Герой Дефо - Робінзон Крузо - двадцять вісім років живе на безлюдному острові й не тільки виживає, але й створює свій особистий світ. В образі Робінзона автор втілює багатовікову історію боротьби людства за існування, особливо підкреслюючи визначальну роль праці. Напружена праця і творча діяльність розуму становлять, на думку Дефо, першоджерела перетворення світу й духовного звеличення людини.

1 2 3