Декамерон Боккаччо. Проблемы стилевой и смыслового единства, место и роль в становлении и развитии новеллистики

що дійшла до нас, а натомість користувався з якої-небудь втраченої або запозичив сюжет з якоїсь усної розповіді. Часом дослідники заходили досить далеко в цьому полюванні за джерелами "Декамерона", натрапляючи на такі, яких явно не міг знати Боккаччо. Отже, в таких випадках ішлося вже не про вплив чи використання, а про паралельне існування двох творів, які мають, можливо, спільне джерело. Так говорить, наприклад, Веселовський, переказавши українську народну легенду про царя Соломона, що нагадує дев'яту оповідку дев'ятого дня "Декамерона". Навіть для славетного опису чуми на початку "Декамерона" було знайдене джерело: грецький історик Фукідід описав пошесть в Афінах. Фукідіда Боккаччо не знав. З Фукідідового опису користався римський поет Лукрецій, що дав подібну ж картину в своїй поемі. Поема Лукреція в часи Боккаччо не була ще відома також. Але переказ цього місця з Лукреція був у римського письменника IV ст. н. е. Макробія — от його вже, говорять дослідники, Боккаччо знав безперечно. Можливо, й так. Навіть і сумніву не викликає, що якби нашому письменникові трапилося щось подібне до його власної теми, то він би перечитав те місце особливо уважно, і, може, це й дало б йому якісь стимули. Не виключене й враження від Макробія, особливо якщо при тому не забувати, що опис пошесті в "Декамероні" має ще одне джерело - саму пошесть і власні безпосередні спостереження письменника

Отже, досліди над джерелами сюжетів "Декамерона" нагромадили величезну кількість літературних пам'яток: тут і східна література (а що східна течія помітна в "Декамероні", доводять і імення героїв чи героїнь деяких оповідок — Алібек, Алатіель і т. д. ), і деякі твори античної літератури, а надто античний роман (з "Золотого осла" Апулея запозичено два сюжети, — десята оповідка п'ятого, і друга — сьомого дня, у кількох оповідок -схема грецького роману); тут, нарешті, й середньовічна література, в тому числі й новелістична: французькі віршовані зразки міської літератури, т. зв. фабльо, ну, і, звичайно, італійська новелістична продукція.

Далеко не завжди ці пошуки джерел мали характер марної ерудиції,— дослідник довів спільність або запозичення, й на тому можна заспокоїтись. Найчастіше йшлося про те, щоб установити ступінь самостійності Боккаччо в користуванні матеріалом: що саме він бере, що відкидає з поширених версій,— це могло не в одному випадкові допомогти у вивченні ідейного змісту твору Боккаччо. Яка його особиста участь у художньому опрацюванні запозиченого сюжету? — адже цим встановлюється й міра його письменницького обдарування, і його роль у створенні чи принаймні розвитку новели. Саме таку роботу, що узагальнила різноманітні й тривалі досліди часткового характеру, й виконав італійський літературознавець Луїджі Руссо.

Одне зіставлення, принаймні коротеньке, варто зробити й у цій статті.

Матеріалом для зіставлення буде сімнадцята оповідка згаданої вже збірки "Новеліно". Ось вона:

"У одного царя народився син. І мудреці-астрологи провістили, що як не пробуде він десять років, не бачачи сонця, то осліпне. Тому цар наказав пильнувати його, а коли минуло десять років, наказав показати йому землю й небо, море, злото й срібло, і тварин, і людей; серед усього іншого наказав показати йому й вродливих жінок. Юнак спитав, хто це, а цар наказав сказати

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные