Декамерон Боккаччо. Проблемы стилевой и смыслового единства, место и роль в становлении и развитии новеллистики

йому, що це демони. Тоді юнак сказав: "Демонів я вподобав над усе". І цар сказав: "Звідси видко, яка дивна річ жіноча врода".

Читач упізнав у щойно розказаному ту вставну новелу (так би мовити, сто першу новелу "Декамерона"), яку сам Боккаччо розповідає у вступі до четвертого дня своєї книги. "Новеліно" не найдавніша пам'ятка, де ця історія зустрічається. Нема, звичайно, в нас ніякої певності, що саме звідти її взяв Боккаччо. Але, в усякому разі, перед нами типовий зразок новели добок-каччівського часу. Відмінність між ним і тим, що ми знаходимо в Боккаччо, аж надто разюча. Розповідь у "Новеліно" дуже нескладна, трохи незграбна й кострубата з усіма отими "і сказав" та "наказав сказати". Це, власне, притча, приклад, єдина мета якого — Ілюструвати твердження, вміщене наприкінці в словах царя. Це, говорячи словами Веселовського, навіть не коротенька оповідь, а схема оповіді.

Зовсім інше знаходимо в Боккаччо. Він вроджений оповідач, це чи не найсильніша риса його таланту, недарма в ранніх його творах дослідники вбачали зародок деяких оповідок "Декамерона". Він уміє добрати деталі, . створити картину, пожвавити ситуацію, — це ніби його стихія.

Цікаво, що Боккаччо викинув абстрактного "одного царя", переніс дію в Італію, навіть у "наше місто"

Це зроблено не тільки в цій оповідці. Літературознавці підрахували, що в 87 оповідках його книги дія відбувається в Італії, причому тут він уміщує частину запозичених сюжетів, але існує і ціла група оповідок питомого, місцевого походження, в основі яких, можливо, були й дійсні випадки, і життєві спостереження.

Невелике зіставлення показало, яка відмінність устилістично-му оформленні існує між попередньою версією і опрацюванням того самого сюжету у Боккаччо. Можна було б продовжити подібні паралелі, й тоді ми побачили б іще багато того, що можна вважати за індивідуальний внесок Боккаччо: перед нами виступив би й Боккаччо-психолог, що прагне вмотивувати вчинки людей і якось намітити риси їх вдачі, в той час коли цього нема в попередній традиції. Ми побачили б уміння спостерігати й знаходити побутові деталі. Дуже цікаве явище, нарешті, становить мова "Декамерона", — досить складний конгломерат кількох різних тенденцій. Одна з них — це народна стихія, жива тогочасна мова, пересипана прислів'ями, примовками, суто розмовними зворотами. В цьому напрямку, в напрямку демократизації літературної мови Боккаччо пішов значно далі від своїх великих попередників, — ні Дайте, ні Петрарка не наближалися такою мірою до розмовної мови. Щоправда, і тематика їх творів вимагала зовсім інакшого стилістичного вбрання. Видатний італійський поет і літературознавець Дж. Кардуччі в своєму нарисі "Розвиток національної літератури в Італії" говорить про три її елементи — церковний, рицарський і народний, зазначаючи, що перевага народного елементу найбільше відчутна в творчості Боккаччо. Це зауваження Кардуччі можна однаковою мірою поширити не лише на тематику та ідейне спрямування, але й на мову Боккаччо.

Але побутово-розмовний елемент — не єдина складова частка в мові "Декамерона", може, навіть не вона в першу чергу впадає в око. Дуже міцна в мові "Декамерона" риторична течія. І самі розповідачі, і герої щоразу вдаються до засобів ораторської мови, наслідуючи найкращі приклади античного красномовства. Від скупої, простакуватої, вбогої розповідної манери "Новеліно" в "Декамероні" не

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные