Декамерон Боккаччо. Проблемы стилевой и смыслового единства, место и роль в становлении и развитии новеллистики

про те, як конюху пощастило переспати з королевою, і розчулюється, доводить, вдаючись до високого стилю, як то конюх у Боккаччо нічим не поступається перед королем, як то він, завдяки розумові й спритності, "зумів домогтися здійснення своїх любовних цілей". Невідповідність легковажного сюжету до його урочистої інтерпретації у критика справляє трохи аж комічне враження.

Кількома словами треба ще згадати численні оповідки про попів та ченців. В цих сюжетах, що ними аж рясніла середньовічна міська література, цілком справедливо вбачають як відбиток дійсного стану речей, так і вияв вільнодумства, антикатолицьких, чи навіть ширше, антицерковних настроїв. Таке ж звучання мають ці мотиви й у "Декамероні". Та антиклерикальної спрямованості "Декамерона", що поширюється й на папську курію (див. другу оповідку першого дня), не слід і перебільшувати. Боккаччо не тільки лишається на грунті католицизму, в нього навіть на думці не було заперечити існування інституції чернецтва. То вже інша річ, що об'єктивні наслідки "значно перевищили суб'єктивні наміри Боккаччо, - сатира "Декамерона" в свідомості наступних поколінь здобула виразну антирелігійну спрямованість" (С. Мокульський).

 

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные