Демократические принципы судоустройства и судопроизводства по судебной реформе 1864 г

План

Вступ

1. Системи судових установ за судовою реформою 1864р.

а) суди з суддями, які обирались;

б) суди з суддями, які призначались.

2. Особливості проведення судової реформи

3. Недоліки судової реформи.

Висновок

Список літератури

 

 

Вступ

Судова реформа, проведена на основі затверджених Олександром ІІ 20 листопада 1864р. Судових статутів була, була найбільш радикальною, новаторською і технічно досконалою з усіх реформ другої половини XIX ст. За історичним значенням її можна порівняти хіба що з скасуванням кріпосного права. Хоча цивільне і кримінальне право не реформувалось, нова інституційна і процесуальна структура системи судочинства являла собою розрив з попередньою правовою традицією, а також приклад творчої адаптації досягнень юриспруденції і судової практики західноєвропейських країн, головним чином Франції та Великобританії. Судові устави, обнародувані 20 листопада 1864 року, і нове процесуальне цивільне і кримінальне законодавство ввели систему незалежних судів, де засідали професійно підготовлені судді. Суди були відокремлені від адміністрації і навіть за імператором залишалось тільки право помилування. Публічність і гласність судових засідань, принцип змагальності сторін, введення суду присяжних і адвокатури — все це створило важливі гарантії демократичних судових процесів. Була також проведена реорганізація прокуратури та введена адвокатура. [2. , ст. 118]

 

1. Системи судових установ за судовою реформою 1864р

Ефективність судової реформи значно зменшувалась тим, що вона збе­регла інститут станових судів для інородців, комерційні суди, а також суди військові і духовні. Реформа містила багаторазові застереження та обме­ження. Незважаючи на це, царизм проводив судову реформу дуже повільно, особливо в Україні.

У відповідності з реформою в Україні передбачалося створення загаль­них судів. Останні були створені тільки в Полтавській, Херсонській, Кате­ринославській і Таврійській губерніях. В інших губерніях України було доз­волено створення лише місцевих судів, та й то через декілька років після оголошення змісту реформи, наприклад, у Чернігівській губернії — з 1869 року, в Київській і Подільській — з 1871 року. При цьому склад місцевих судів у Київській, Волинській і Подільській губерніях не обирався, а при­значався міністром юстиції.

Судова реформа 20 листопада 1864 р. ліквідувала колишній феодальний суд. Вводилися дві системи судових установ: суди з суддями, які обиралися (мирові судді та з'їзди мирових суддів) і суди з суддями, які призначалися -окружні суди та судові палати. Інститут мирових суддів утворювався в містах та повітах. Мирові судді розглядали дрібні кримінальні справи (провини проти громадського порядку, особисті образи та побої, шахрайства та крадіжки на суму до 300 крб. ). Обрання мирових суддів належало до компетенції органів місцевого самоврядування - земських зборів та міських дум. Кандидатами могли бути особи, які відповідали вимогам установленого вікового, освітнього і досить високого майнового цензу. На Лівобережній та Південній Україні він становив: у Полтавській і Чернігівській губерніях - 400 - 500 десятин землі (залежно від повіту), Херсонській 400 - 700, Таврійській -400 - 900 десятин. Крім дільничних мирових суддів, які одержували за свою службу винагороду, вводилися посади так званих почесних мирових суддів, які не мали своєї визначеної дільниці. Вони чинили «суд та розправу», коли обидві сторони просили про це. Безплатність цієї посади призводила до того, що почесними мировими суддями були, як правило,

1 2 3 4

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные