Государственно-церковные отношения на Украине
План
Вступ.
Розділ І Моделі державно-церковних відносин. Радянська модель.
Розділ ІІ. Державно-церковні відносини на Україні
Розділ ІІІ. Правові основи регулювання державно-церковних відносин в Україні.
Висновки.
Список використаних джерел і літератури.
Вступ
Сучасна Україна — багатоконфесійна держава, де діє понад 27 тис. релігійних організацій, які представляють більш ніж сто церков, конфесій, напрямів і течій. На нинішньому етапі українського державотворення релігія як форма суспільної свідомості та церква як інститут громадянського суспільства стали важливими чинниками політичного процесу. Причому характерною особливістю сучасної релігійної ситуації є те, що її формування відбувається не лише за рахунок традиційних для України церков і конфесій, а й під цілеспрямованим впливом закордонної релігійної експансії та активної діяльності місцевих представництв новітніх нетрадиційних культів.
Прийнята Конституція України, Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991р. гарантують державний захист свободи совісті та забезпечують повноцінний правовий статус релігійних організацій
Процес обговорення Конституції показав, наскільки широкий спектр позицій політичних партій, громадських організацій та пересічних громадян щодо вирішення проблеми державно-церковних відносин. Реалії нашого життя свідчать, що порушення прав людини в питаннях свободи совісті мають місце і зараз. Міжконфесійні конфлікти, розмаїття деномінацій, поширення східних "нетрадиційних" релігій, гострі дискусії з приводу мови богослужіння потребують подальшого вдосконалення чинного законодавства, посилення державного контролю за його додержанням, розробки концептуальних засад державної політики відносно релігії та церкви.
Україна є держава з багатими церковними традиціями. Починаючи ще з часів Київської Русі, державні структури завжди намагалися встановити контроль над церквою, це не дивно, адже церква мала значний вплив у суспільстві, складаючи невід’ємну частку його культурного та духовного життя, не кажучи вже про ідеологічні позиції, на яких стоїть будь-яка релігія.
За радянських часів, коли держава намагалася мінімізувати вплив церкви на свідомість людей, насаджуючи атеїстичні погляди, релігії було завдано значного удару. Важко говорити в такій ситуації про свободу переконань, права вільно їх обирати, змінювати і пропагувати.
У наш час Україна відмовилася від практики встановлення обов"язкової ідеології та переконань. Вставши на шлях розбудови демократичного суспільства, вона також зіткнулася з проблемою, як саме будувати це демократичне суспільство. Практика попередніх років була відхилена однозначно, а нові відносини, що зароджувалися в суспільстві, вимагали певного досвіду, щоб бути врегульованими і не призвести до кризових явищ.
Державно-церковні відносини є невід"ємкою частиною складного комплексу специфічного соціального організму чи не кожної суспільної системи. За багатьма особливими ознаками їх можна віднести до розряду "пластичних" і "гнучких" суспільних відносин, позаяк вони знаходяться в стані постійної взаємодії з соціальними, виробничими, політичними, ідеологічними, духовними, матеріальними та іншими суспільними факторами, які зазнають відносно частих змін. Церкву, звичайно, можна відокремити від держави, але її неможливо відділити від суспільства. Це підтверджується й тим, що дуже часто в історії (в тому числі й останнього періоду) церква грає підпорядковану роль у своїх взаєминах з державою, надаючи останній можливість використовувати авторитет церкви у власних політичних цілях. І хоча важко напряму