Государственно-церковные отношения на Украине

План 

Вступ.  

Розділ І Моделі державно-церковних відносин. Радянська модель.  

Розділ ІІ. Державно-церковні відносини на Україні 

Розділ ІІІ. Правові основи регулювання державно-церковних відносин в Україні.  

Висновки.  

Список використаних джерел і літератури.  


Вступ

Сучасна Україна — багатоконфесійна держава, де діє понад 27 тис. релігійних організацій, які представляють більш ніж сто церков, конфесій, напрямів і течій. На нинішньому етапі україн­ського державотворення релігія як форма суспільної свідомості та церква як інститут громадянського суспільства стали важливи­ми чинниками політичного процесу. Причому характерною особ­ливістю сучасної релігійної ситуації є те, що її формування від­бувається не лише за рахунок традиційних для України церков і конфесій, а й під цілеспрямованим впливом закордонної релігій­ної експансії та активної діяльності місцевих представництв нові­тніх нетрадиційних культів.

Прийнята Конституція України, Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991р. гарантують державний захист свободи совісті та забезпечують повноцінний правовий статус релігійних організацій

Процес обговорення Конституції показав, наскільки широкий спектр позицій політичних партій, громадських організацій та пересічних громадян щодо вирішення проблеми державно-церковних відносин. Реалії нашого життя свідчать, що порушення прав лю­дини в питаннях свободи совісті мають місце і зараз. Міжконфесійні конфлікти, розмаїття деномінацій, поши­рення східних "нетрадиційних" релігій, гострі дискусії з приводу мови богослужіння потребують подальшого вдо­сконалення чинного законодавства, посилення державно­го контролю за його додержанням, розробки концепту­альних засад державної політики відносно релігії та церкви.

Україна є держава з багатими церковними традиція­ми. Починаючи ще з часів Київської Русі, державні структури завжди намагалися встановити контроль над церквою, це не дивно, адже церква мала значний вплив у суспільстві, складаючи невід’ємну частку його культур­ного та духовного життя, не кажучи вже про ідеологічні позиції, на яких стоїть будь-яка релігія.

За радянських часів, коли держава намагалася мінімізувати вплив церкви на свідомість людей, насад­жуючи атеїстичні погляди, релігії було завдано значно­го удару. Важко говорити в такій ситуації про свободу переконань, права вільно їх обирати, змінювати і про­пагувати.

У наш час Україна відмовилася від практики встано­влення обов"язкової ідеології та переконань. Вставши на шлях розбудови демократичного суспільства, вона та­кож зіткнулася з проблемою, як саме будувати це демократичне суспільство. Практика попередніх років була відхилена однозначно, а нові відносини, що зарод­жувалися в суспільстві, вимагали певного досвіду, щоб бути врегульованими і не призвести до кризових явищ.

Державно-церковні відносини є невід"ємкою частиною складного комплексу специфічного соціального організму чи не кожної суспільної системи. За багатьма особливими ознаками їх можна віднести до розряду "пластичних" і "гнучких" суспільних відносин, позаяк вони знаходяться в стані постійної взаємодії з соціальними, виробничими, політичними, ідеологічними, духовними, матеріальними та іншими суспільними факторами, які зазнають віднос­но частих змін. Церкву, звичайно, можна відокремити від держави, але її неможливо відділити від суспільства. Це підтверджується й тим, що дуже часто в історії (в тому числі й останнього періоду) церква грає підпорядковану роль у своїх взаєминах з державою, надаючи останній можливість використовувати авторитет церкви у власних політичних цілях. І хоча важко напряму

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные