Государственно-монополистический капитализм

і приватною формою привласнення. Перехід продуктивних сил на основі технічних революцій у нову якість водночас означає зростання усуспільнення виробництва. Відповідно виникає і поширюється акціонерна, колективна приватна власність, що забезпечує подальший рух економічної системи. Проте з часом і вона стає недостатньою. Спочатку вона доповнюється монополістичною, а на наступному етапі — державно-монополістичною. Отже, перехід на нові форми власності, які відбивають нові масштаби і нову якість усуспільнення, забезпечує, хоча і тимчасово, відповідність зростаючому суспільному характеру продуктивних сил, що відкриває простір для подальшого розвитку їх.

Економічний лад сучасного капіталізму. Еволюція капіталістичного способу виробництва буде далеко не повною без урахування тих нових якісних змін, що відбулися наприкінці XX ст. Сучасний капіталізм істотно відрізняється від капіталізму навіть середини нашого століття. Під впливом НТП суттєво змінилися продуктивні сили. А це, в свою чергу, викликало глибокі зрушення у виробничих відносинах, у господарському механізмі. Через це сучасний капіталізм, зберігаючи основні економічні риси, водночас характеризується якісно новими явищами і закономірностями. Як уже зазначалося, зростання концентрації виробництва і капіталу зумовило виникнення і розвиток монополій. Через це і стадія розвитку капіталізму була названа монополістичною. Процес монополізації в першій половині XX ст. посилився, що знайшло вияв у переході до державно-монополістичного капіталізму. У зв'язку з цим дехто прогнозував, що процес монополізації триватиме як головна лінія у розвитку. При цьому роль і значення конкуренції знижуватимуться, адже вона в умовах високо-усуспільненого виробництва стала надзвичайно руйнівною

Насправді сталося не так. Конкуренція виявилася сильнішою, ніж тенденції до монополізації. Цьому сприяло зростання немонополізованого сектору, який в економіці розвинених капіталістичних країн досить значний і відіграє величезну роль. Більше того, замість галузей монополії, яка виключає внутрішньогалузеву конкуренцію і неминуче гальмує науково-технічний та інший прогрес, фактично поширилися багатогалузеві корпорації, великі об'єднання (промислові, банківські, фінансові групи тощо), які мають десятки і сотні філій, відділень та оперують не лише на національному, а й на світовому ринку.

Таким чином, по суті, було підірвано саму категорію монополії, як зосередження в одних руках значної або навіть переважної частини виробництва певної галузі. В основі цих процесів, безперечно, лежать нові явища у розвитку продуктивних сил. Наприкінці XIX — в першій половині XX ст. очевидним був процес зростання концентрації виробництва, створення і планування великих підприємств і навіть підприємств-гігантів. На цій підставі робився висновок, що процеси концентрації, усуспільнення виробництва триватимуть і визначатимуть розвиток суспільства. Насправді ситуація істотно змінилася. В нинішніх умовах гігантські підприємства виявляються малоефективними. У зв'язку з цим великі корпорації віддають перевагу середнім і малим виробничим структурам. Саме вони є оптимальними, оскільки відзначаються, як правило, високою спеціалізацією і дають змогу швидше технічно переоснащувати їх, переналагоджувати на випуск нової продукції, домагатися вищої ефективності.

За цих умов ринок з властивим йому механізмом конкуренції, конкурентної боротьби одержав «друге дихання», не лише не втратив своєї ролі, а навпаки, посилив своє домінуюче значення в капіталістичній економіці.

Склалася своєрідна ситуація. З одного боку, триває концентрація і централізація капіталу, діє загальний закон капіталістичного нагромадження, що зумовлює збільшення масштабів капіталів, посилюється їх злиття, формуються все могутніші об'єднання. Інакше кажучи, за всіма формальними ознаками процес монополізації начебто триває. Однак насправді він не став переважаючим. Йому протидіють об'єктивні