Государственно-монополистический капитализм

чинники (виникнення і розвиток нових галузей, поява нових капіталів, поширення можливостей міжгалузевої конкуренції у зв'язку з розвитком сфери кредиту, транспорту, зв'язку, інформації") та суб'єктивні чинники (усвідомлення суспільством згубності монополізації, антимонопольне, антитрестівське законодавство). Через це сучасний капіталізм не можна характеризувати як монополістичний або державно-монополістичний, хоча в розвинених капіталістичних країнах існують «монополії», а держава виконує неабияку і економічну, і соціальну роль. Однак не можна не бачити, що великі міжгалузеві об'єднання — це зовсім не ті монополії, які функціонували на початку XX ст. До того ж вони самі по собі не визначають соціально-економічну структуру економіки, оскільки поряд з ними є значний ^монополізований сектор. Те саме стосується і державного регулювання. Це реальність, проте воно не виражає всієї сутності капіталістичної економіки. Поряд з ним величезну і навіть домінуючу роль відіграє ринок з механізмом конкурентної боротьби. Ось чому однозначне визначення сучасного капіталізму не є обґрунтованим.

Слід зазначити, що змінився не лише капітал, форми його руху. Змінилася сутність найманої праці. НТП зумовив перехід до працезберігаючого типу виробництва. Небачено зросли роль і значення живої, висококваліфікованої, високопрофесійної праці. Це, в свою чергу, висуває нові вимоги до умов життя і праці людей, розвитку освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників, охорони здоров'я, забезпечення вільного часу, відпочинку тощо, тобто до розвитку соціальної сфери, розвитку людини

У зв'язку з цим обмежуватися характеристикою найманої праці лише як чинника виробництва, носія і власника робочої сили було б однобічно, а отже, неправильно. Нові умови виробництва, що визначаються НТП, змінили підходи до виробника, до його життя і праці, як людини з її багатогранними інтересами та можливостями. Ось чому відмітною рисою сучасного капіталізму є поглиблення соціалізації життя людини, широке використання суспільних і державних коштів для розв'язання економічних та соціальних проблем. Це знаходить вияв у державному та суспільному забезпеченні розвитку науки, освіти, охорони здоров'я, соціальному забезпеченні людей (похилого віку, бідних, безробітних тощо). Багатоманітна економічна і соціальна діяльність держави досить істотно змінила умови праці та життя людей, створила відносно нормальний соціальний клімат. Досить сказати, що після всіх урізувань неоконсерваторами соціальних програм на соціальні потреби в розвинених країнах світу витрачається не менш як 50 відсотків видатків державних бюджетів. Усе це дає підстави для висновку, що сучасний капіталізм, на відміну від попередніх етапів, коли єдиним джерелом задоволення потреб працівників була оплата праці, заробітна плата, зумів доповнити її значними соціальними благами. А не означає, що, на відміну від попередніх стадій, коли капіталістичне суспільство ґрунтувалося на приватній власності, розв'язувало часткові завдання, нині поряд з капіталістичною (приватною) набули розвитку державна власність, соціалізовані (суспільні) форми і начала. Це також принципово нова і надзвичайно важлива риса сучасного капіталізму.

Сучасне капіталістичне суспільство — це високорозвинене суспільство, в якому досягнуто і високого рівня розвитку продуктивних сил, і рівня життя населення (як матеріального добробуту, так і соціальної захищеності людини). Звичайно, не результат розвитку капіталізму, його здатності використати досягнення сучасного НТП. Проте водночас величезний вплив на ці процеси зробила сама історична епоха, коли капіталізм перестав бути єдиною світовою системою, коли він втратив монополію свого безроздільного панування у світі. Історичний виклик, кинутий соціалізмом, справив стимулюючий і мобілізуючий вплив на клас буржуазії, її панівну верхівку. Водночас піднесення

1 2 3 4 5

Похожие работы