Государственно-монополистический капитализм

робітничого руху посилило вимоги до поліпшення життя та праці найманих працівників. Цей чинник також активно сприяв якісній еволюції капіталізму, його соціалізації. А це, в свою чергу, сприяло руху до рівноваги між інтересами працівників та інтересами підприємців, суспільства і держави. Саме через це сучасний капіталізм часто називають соціалізованим капіталізмом.

Вихід капіталістичного господарства на якісно новий технічний та організаційний рівень зумовлює істотні зрушення в механізмі капіталістичного господарювання. Якщо на попередніх етапах домінуюча роль належала вільній конкуренції чи державно-монополістичному регулюванню економіки, то тепер немає вільної конкуренції та вільного ринку, відходить у минуле і грубе державно-монополістичне втручання в економіку.

Господарський механізм сучасного капіталізму характеризується новим рівнем співвідношення стихійної самоорганізації та свідомої організації, конкуренції на ринку, а отже, капіталу та виробництва. Це складна система, яка містить і ринок, і конкуренцію, і різноманітне регулювання як монополістичне, так і немонополістичне, державне і недержавне. Тут важливо підкреслити, що конкуренція як рушій прогресу нерозривно пов'язана з удосконаленням техніки й економіки виробництва, з їхнім прогресом. Водночас не можна не бачити, що конкуренція сама по собі може бути і руйнівною силою, особливо в сучасних умовах загострення екологічної ситуації. Ось чому нерегульована конкуренція просто неможлива. Вона має доповнюватися свідомою організацією, свідомим регулюванням економічного прогресу. І тут величезна роль належить державі, яка має знайти гнучкі економічні методи впливу на ринок і конкуренцію, на організацію та рух капіталів і виробництва.

Для сучасного капіталізму характерно поєднання принципів самостійності та певної централізації в управлінні виробництвом. Вони стосуються не лише відносин між державою і корпораціями, а й організації діяльності самих корпорацій

Велика корпорація, будучи певною мірою централізованою системою, всіляко стимулює розвиток підприємництва у власних межах, тобто надає максимум можливої самостійності її складовим ланкам. Велика корпорація — це швидше «конфедерація підприємств», в якій існують власні вільні ринки. Маючи велику самостійність і незалежність, кожна ланка виявляє якнайбільшу ініціативу в прискоренні економічного та технічного розвитку.

Принципові зміни у виробничих відносинах, у господарському механізмі відкрили простір для утилізації досягнень НТП, подальшого піднесення та структурного вдосконалення продуктивних сил.

Буржуазія не може існувати, не здійснюючи революційних переворотів у продуктивних силах. Це було правильно у XIX ст. Це підтвердило і XX ст. , зокрема високі темпи науково-технічного прогресу. Буржуазні країни надзвичайно швидко освоюють (а не впроваджують) досягнення науково-технічного прогресу. Це знайшло відображення у широкій комп'ютеризації економіки і суспільства в цілому. Тепер відбувається нагромадження передумов для нової якісної еволюції капіталізму на шляхах переходу до «індустрії знань», подальшого посилення процесу інтернаціоналізації економіки та життя суспільства, пов'язаного як з діяльністю транснаціональних компаній, так і з інтенсифікацією інтеграційних процесів, передусім у Західній Європі, переходом її уже в найближчі роки до єдиного західноєвропейського ринку. По суті, йдеться про глибокий переворот у розвитку продуктивних сил, у ході якого вони набудуть якісно нового характеру, а саме неоіндустріального. Головна роль у цих продуктивних силах належатиме творчій техніко-людській системі — «людино-комп'ютеру». Це докорінно змінить становище людини у виробництві, звільнить працю з-під гніту машин, створить «нефабричні» виробництва, технологічні лінії, які самоорганізуються і працюють без відходів, зменшують екологічну шкідливість виробництва. Неоіндустріальні продуктивні сили створюють умови для розв'язання суперечностей між людиною і

1 2 3 4 5

Похожие работы