Детская литература

дітьми

Незборима совість української нації Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) не залишив якихось праць з етнопедагогіки, однак більшість його поетичних і прозових творів - то свідчення глибокого знання психології рідного народу, його побуту, зви­чаїв, вірування, моралі і духовних цінностей, господарської діяльності, народно-поетичної, музичної і художньої (малярської) творчості, народних промислів ремесел. Творчість Т. Г. Шевченка і його життя виховують національну самосві­домість, фактично стоять на сторожі генофонду нації, її збереження. Будитель народу, Буремний Кобзар, символ України - таким знає світ Т. Г. Шевченка, якого вшановує кожна українська сім'я, кожен учень і педагог національної школи.

Смислом його життя було служіння рідному народу. Батьківщині, своїм геніальним талантом він намагався виховати і в читачів такої ж сили почуття любові і вірності їм:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого бога.

За неї душу погублю!

Т. Г. Шевченко своєю багатогранною творчістю славить сяйво знань, схиляється перед людською вихованістю і інтелектом, кланяється чемності, повазі до літніх, і саме ці категорії, як відомо, завжди були об'єктом народної педагогіки, народного уявлення про сім'ю і виховання, про роль батьків і дорослого оточення дітей. Він тужить і плаче над знедоленими дітьми, сирітками ("Мені тринадцятий минало. . . ", "І золотої, і дорогої. . . "); він бачить першопричиною тому державний устрій. . . Кожен твір Т. Г. Шевченка, кожен епізод його творів і власної долі - то картинка із життя, яка не лише констатує, а виховує, кличе до правди, сталить серця любов'ю до народу і гнівом до визискувачів. Хочемо ми того, чи ні, а саме етнопедагогічне бачення життя, революційна позиція Т. Г

Шевченка зробили його незборимою совістю української нації, її Буремним Кобзарем.

Пророк і Будитель Т. Г . Шевченко своїми творами стояв . на сторожі людської душі" її високого рівня духовності, адже він жахався можливості прояву невідтворного розпаду душі:

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше - спати, спати

І спати на волі. . .

І хіба таким-застереженням Пророк не зазирає в душі українців, кому випало розбудовувати державність незалежної України? Так, Т. Г. Шевченко тонко розумів склад душі українця, її зведення, духовного збагачення і . . . можливого розпаду аж до загибелі людини, якій часто передував розпар душі.

У світоглядній позиції Т. Г. Шевченка значне місце посідають; педагогічні погляди поета, більшість творів якого фактично е педагогічними настановами, педагогічною мудрістю, що високо майстерно "одягнена" в лати поетичного слова.

Не дуріте самі себе,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

І свого не цурайтесь.

/"І мертвим, і живим. . . "/

Так міг сказати лише мудрий педагог, хто чітко бачить і глибоко: розуміє складні психолого-педагогічні процеси, що відбуваються в ході і формування людської особистості в сім'ї, в навчальному закладі та засобами самоосвіти, самовиховання і самовдосконалення особистості дитини, підлітка, юнака чи вже дорослої людини.

Практично усе своє тривожне і буремне життя Т. Г. Шевченко був прихильником і пропагандистом досягнень української етнопедагогіки, її надбання, що трансформовані в основу кожного твору славетного письменника і особливо тих, що спрямовані на навчання, розвиток, освіту і виховання молоді, закликають до перемоги світла знань над темнотою рабства. Як мислитель і політичний діяч Т. Г. Шевчеико особливо близько брав до серця відсутність зв'язку офіційної освіти і шкільної практики з народною

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Похожие работы