Диалекты украинского языка

Діалекти української мови

Кожна природна мова характеризується наявністю територіальних відгалужень – наріч, діалектів, говірок. Їх виникнення сягає глибокої давнини, ще родоплемінного періоду, а територіальне закріплення сягає часів феодалізму.

Втім, певні висновки можна зробити з розгляду етнолінгвістичної карти України. За переписом 1989 року українці складають 72,7 відсотка всього населення. При цьому 64,0 відсотка населення держави назвали своєю рідною мовою українську. Втім, для багатьох це означало родинну традицію чи політичний сентимент, бо реальна мовна ситуація є цілком відмінною від наведених вище цифр. Для оцінки цієї реальної ситуації соціологами Києво-Могилянської академії було запроваджено поняття “мови, якій надається перевага” (мова, яку вільно обирав респондент для відповідей на запитання, поставлені відразу двома мовами – українською і російською). За даними репрезентативного опитування в цілому українській мові в Україні віддають перевагу 43,6 % респондентів

З діалектом ситуація майже розбіжна, як із суржиком, адже це всього лиш відгалуження, говірка, наріч. Виникнення їх сягає глибокої давнини.

Діалектна диференціація мов не однакова. Якщо в англійській мові діалектні відмінності не дуже значні, то в німецькій чи китайській вони настільки великі, що їх носії не завжди можуть порозумітися між собою. Діалектні відмінності в Україні не належать до таких, що створювали б перешкоду у спілкуванні.

Нині не припиняють недолугі спроби створити «русинську» мову, для чого використовувались елементи бойківських і лемківських говірок.

Територіальна українська мова складається з трьох наріч. До північного наріччя належать діалекти Чернігівщини, Сумщини, Київщини, Волині

Південна межа цього наріччя проходить приблизно в Луцьку, Рівному, Прилуках, Конотопі. Південно-західне наріччя складають діалекти Вінниччини, Хмельниччини, Тернопільщини, а до південно-східного – діалекти Харківщини, Луганщини, Донеччини.

Територіальні діалекти – це різновиди мови, де вона живе, функціонує і розвивається природним шляхом. Це ті потічки, які впадають у могутнє річище загальнонародної мови та її вищого, окультуреного різновиду – літературної мови. Пересохнуть струмки – обміліє ріка. «Мова народу розчленована в діалектах, а зібрана воєдино в літературній мові» (Г. Брінкман).

Українські діалектичні напрямки в деяких районах досить відрізняються один від одного, а в деяких є такі слова, котрих не чув досі жоден українець інших етнічних груп. До прикладу подано кілька слів із словника діалекту закарпатських лірників:

барлуджити — орати

бастій — отець

раклі, каравона — дівча

сабатка — субота

сев’ячка —гречка;

тарандій — горобець

шім, шом — дім

терпелюк — парубок

укорений — Учений

фейло, хвейло — рот

ходирка, ходуха — нога

чихморитись — чесатись

шандра — шість

Отже, територіальні діалекти – це діти національної рідної мови, рідні діти. Їх існування не йде на шкоду літературній мові. Навпаки, вони є джерелом збагачення, опорою, резервом і запорукою розвитку літературної мови, коли суржик – негативне явище в нашій мові, з котрим потрібно боротися.

"Європа - скарбниця мов". Так звучить гасло Ради Європи до 2001 року, проголошеного Європейським роком мов. Коли б до цієї скарбниці приймали тільки писемні мови, тоді українцям - як і румунам, росіянам або сучасним грекам - довелося б показувати свої останні "письмові перепустки" хіба що 200-річних нових літературних мов. Зокрема, в нас - від

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы