Диффузия хронотопних форм в романе Любка Дереша "Культ"

самим персонажем, він свято вірить у "іншу присутність". Містикологізація об'єктивно-атрибутивної дійсності відбувається вночі, коли, прокинувшись, герой у вікно побачив на хіднику Корія, з "темними від крові очима і вогнем під сонячним сплетінням, він. . . повільно відірвався від асфальту й поплив угору повітрям прямісінько до Банзаєвого вікна" [1, с. 65]. Спостерігаємо, що містичні факти, усвідомлені Банзаєм з книжок, які він читав уві сні, актуалізовані в об'єктивно-атрибутивному часопросторі. Тобто містикалізована свідомість героя та гнітюче зовнішнє середовище інспірують появу незвичайного образу. Надалі кожна наступна зустріч Банзая з Корієм породжує містичний простір, актуалізований на основі сприйняття героя, яке є продуктом зрушень у суб'єктивно-психологічному часопросторі. Так, як перша, друга зустріч лякає Бондаря. При зустрічі з пиятикою Корнієм Юрій переноситься у містичне середовище, де стикається з самим Азатотом - оком хаосу, над яким стоїть вища форма Йог-Сотота. Для зовнішнього відносно героя простору у цей момент герой нібито втрачає свідомість, у внутрішньому - переноситься у фантастичну площину. У цей момент містикалізований зовнішній простір, зливаючись з містичним внутрішінім, утворює фантастичну площину роману на прикладі образу Дарці, яка практикує "вихід" душі з фізичного тіла: "вона лежала, розслаблена на ліжку, вона прислухалася до звуків у голові. Дарця впустила їх у свідомість - голосне ритмічне і чітке клацання, тріск. Звуки, позбавлені присутності життя. Раптом вона відчула, як права рука самовільно піднялась у повітря. Хвиля сильного страху мала б здавалося, повернути її у нормальний стан, але контакт з тілом зник" [1, с. 89]. Домінантним у суб'єктивно-психологічній порожнечі героїні є відчуття присутності стороннього
За допомогою свідомості героїня повертається в тіло.

Отже, спостерігаємо явище деструктивної містикалізації об'єктивно-атрибутивного часопростору на основі процесів у суб'єктивно-психологічному хронотопі. Координація дій відбувається на основі такої системи взаємовідносин просторових площин. У такій конгруенції відбувається градація фантастичного: Дарка і Юрко об'єднують свої містичні знання і вміння, що дає підстави виділяти поряд з нефантастичною дійсністю фантастичну, що визначається специфічним колом образів і явищ. Слід зауважити, що у постмодерній прозі ці дві дійсності синтезовані з найменшим опором художнього середовища, оскільки особливості літературного напряму передбачають максималізацію реальності, на різних рівнях актуалізації, найчастіше на межі свідомості і несвідомості. Зустріч Банзая з Азатотом у трансцендентному просторі розкривають філософсько-містичне поле роману. Невипадковим є образ Азатота, запозиченого з міфології Г. Лавкрафта ("Міфів Ктулху"). Азатот у творі уособлює образ безтілесного духу зла. Він є окремим простором, замкненою в собі реальністю. Ця міфологічна просторова форма розкриває теорію місць тонкої реальності, яких уникає суспільство: покинуті будинки, неосвячені храми, пустелі, гори тощо. У такий спосіб окреслюється відносна теорія добра і зла у світі, містика - засіб відтворення цієї опозиції.

Друга частина твору "Затемнення свідомості" базується на деструкції реальності, об'єктивно-атрибутивного часопростору і репрезентує злиття полів сновидіння та раціональності. Герої не здатні ідентифікувати площину, у якій вони знаходяться. Вони подорожують із сновидіння у сновидіння, розширюючи межі суб'єктивно-психологічного часопростору. Тут навіть містикалізація досягається шляхом зворотнього відліку часу.

Сон - засіб проникнення в іншу реальність. Він є полем для боротьби з Великим Хробаком, Иог-Сототом. Експресія боротьби настільки велика, що автор застосовує форму, відірвану від об'єктивно-атрибутивного часопростору героя, він існує лише у суб'єктивно-психологічних формах, які перемикаються в тексті на основі "діалогу сновидінь". Простір марення є

1 2 3 4

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные