Диффузия хронотопних форм в романе Любка Дереша "Культ"

постає на шостому поверсі ". . . стінна шафа", яка і була його справжнім кабінетом: "у нірці було вікно, дуже щільно заставлене всілякого роду таблицями та графіками". У локальному описі постає "мацьопкий письмовий столик", з лакованої вагонки і "мала книжкова шафа, яка у порівняння зі всім іншим виглядала просто велетенською" [1, с. 12]. Звужений, задушний, тісний простір коледжу, що перенасичений людьми, у більшій кількості вчителями та учнями формує оточення Юрка, який здійснює спробу "втулитися" у цей надзвичайно тісний для нього світик. Така вузькість просторової форми інспірує появу фантастичного об'єктивно-атрибутивного часопростору, маркованого у формі "містики" або "hard fiction".

Одним із перших містикологізованих образів є лист Юрка від певного У. з Пенсільванії, яким відкривається третій розділ роману. Автор відтворює лист у стилі, що притаманний постмодерністичній традиції, шрифтом подібним до друкарської машинки, зберігаючи конотацію чужорідного тексту у власній оповіді, у такий спосіб візуалізуючи його особливість. Саме з цього моменту в художньому творі постають "отвори" у пам'яті Юрія. Події поступово починають нашаровуватися одна на одну, утворюючи форму колажу: наступного дня Банзай запам'ятав лише невеличкі, наче записочки, клапті" [1, с. 21], "далі йшли видерті сторінки" [1, с. 22]. Спостерігаємо, що часопростір об'єктивно-атрибутивної форми певною мірою починає зміщуватися в бік індивідуального, суб'єктивно-психологічного часопростору. Зображувана раціональна дійсність певною мірою трансформує внутрішній світ героя, і далі наближує його до простору "hard fiction".

Зовнішня відносно персонажа дійсність моделює систему знаків, що відбиваються у внутрішньому просторі: ". .

знаки, вони почали з'являтися тут і там, у найнесподіваніших місцях" [1, с. 37]. Одним з часопросторових фікспоінтів у творі є поява образу моряка-пенсіонера Романа Корія, що працює новим сторожем коледжу. Причому специфічним у тексті є сам момент його, на перший погляд здавалося б, алогічної появи. Паралельно до цього містифікаційної форми набувають так звані "усвідомлені" сновидіння, які наразі сприймаються як продукт реальної відносно героя дійсності. Саме з появою Корія герой пов'язує містичні явища, наприклад, сторож читав книжку Юргена фон Юнута, яку нібито герой читає уві сні: проступає перший тісний зв'язок суб'єкта і об'єкта. Сучасна дійсність з її неприхованою і не завжди приємною реальністю певною мірою провокує появу містичного, яке актуалізоване на межі об'єктивно-атрибутивного та суб'єктивно-психологічного хронотопу героя. Для того, щоб зафіксувати незвичайне, що зокрема проявляється у сновидінні, Банзай уводить щоденник "Сонька-дрімка: ще мені сниться". І згодом помічає за собою здатність "замовляти" сновидіння. Таким чином у таємній бібліотеці Банзай бував по кілька разів уві сні. Саме тут репрезентована форма розлогого суб'єктивно-психологічного хронотопу героя, який постає ніби друга реальність, паралельно до початкової реальності роману. Таким чином, навколишня "неприкрашена дійсність" стає поштовхом до деформації перцептивних образів у свідомості персонажа, тлом актуалізації такої хронотопної системи автор обирає сновидіння. Отже, оніричний часопростір у Дереша є одним з найефективніших "виходів" внутрішнього "Я" персонажа в індивідуальних часових і просторових координатах. "Вихід Я" актуалізований у формі діалогу з певним наглядачем. Саме тут внутрішнє вирівнюється з трансцендентним: свідомість - неперервна, а сон - не відпочинок для мозку. Саме у таких внутрішніх діалогах постає модель "іншого рівня" [1, с. 63], де ". . . порожнеча - це найдосконаліша форма". Такі часопросторові вияви суб'єктивно-психологічного часопростору героя, перенесення у невідому бібліотеку, де багато культових книжок, ставляться під сумнів

1 2 3 4

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные