Дипломатические отношения Директории УНР с советскими правительствами России и Украины
Директорія УНР переконалася, що переговори з ленінським урядом Росії себе повністю вичерпали, що вимоги Москви по суті були спрямовані на капітуляцію УНР. Відтак, слідом за відкликанням місії Мазуренка, Росію залишили всі українські консульські представництва23.
6 лютого 1919 р. тимчасовий радянський уряд України звернувся з нотою до урядів Великобританії, Франції, Італії, Японії і США, в якій повідомляв, що його війська зайняли Київ і наблизилися до районів півдня України, зайнятих союзними військами. Уряд пропонував союзникам вивести свої війська з території України, причому відзначав, що ним досягнуто порозуміння з Директорією у цьому питанні, та скликати конференцію зацікавлених сторін у Парижі. Проте ніякого порозуміння Харкова з урядом УНР досягнуто не було. Щоправда, 5 лютого радянський уряд звернувся до С. Петлюри, який з урядом перебував у тимчасовій столиці - Вінниці, з пропозиціями укласти мир на таких умовах: 1. Директорія визнає радянську владу в Україні. 2
26 лютого уряд Х. Раковського надіслав ноту урядові Франції та на адресу Паризької мирної конференції, в якій піддав гострій критиці договір, який, за його даними, був підписаний між Директорією УНР і Францією в Одесі, Бірзулі. Проте на даний час Директорія лишилася підтримки населення України і втратила майже повністю територію. Аналіз договору, наголошувалося у ноті, свідчить про ставлення Франції до України, як до майбутньої колонії «новий Мадагаскар, Марокко та Індокитай», проти чого радянський уряд протестує. Ще раз підкреслювалося, що в Україні один легітимний уряд - радянський і лише з ним можна вступати у міждержавні відносини25.
Становище Директорії УНР узимку 1919 р. дійсно було дуже важким. Спроби шляхом дипломатичних переговорів з Антантою і більшовицькою Росією уникнути війни, щоб зберегти незалежність, не увінчались успіхом. Вторгнення частин Українського фронту з російської території, що розпочалося ще в грудні 1918 р. , розгорнулося у Другу українсько-більшовицьку війну і широкомасштабні наступальні операції за участю потужних військових сил. Тодішній голова Реввійськради Росії Л. Троцький, відтворюючи історію війни проти України, відверто визнавав: «Там було невідкладне завдання: скинути місцеву, поки що неорганізовану буржуазію, не дати їй організуватися після того, як німецька армія, яка підтримувала українську буржуазію, піддавалася спочатку розкладу, а потім революційному перевихованню й відходила до себе на захід, у Німеччину»26.
Відразу ж після вступу радянських військ у Харків головнокомандувач И. Вацетіс видав 4 січня 1919 р. директиву щодо оперативно-стратегічних завдань