Детская литература

«перший рядок торкає змисл зору, другий — слуху, третій — зору і дотику, четвертий — зору і слуху, а п'ятий — знов зору і дотику; спеціально кольористичних акцентів нема зовсім, а проте цілість — український весняний вечір — встає перед нашою уявою з усіма своїми кольорами, контурами і гуками, як жива».

Поезія «Садок вишневий коло хати» сповнена широкої гами переживань. Тут «автор» прихований, тобто він не конкретизується як певна особа. Картини тихої мальовничої природи, лагідного сільського вечора існують ніби самі по собі. Погляд автора (ліричного розповідача) переходить від подробиці до подробиці, доки мазок за мазком не створиться цілісний образ, у якому все живе та рухається. Теперішній час опису має узагальнений характер, тобто майже таким буває кожний літній вечір, вечір такий повторюється раз у раз.

Оцінна позиція автора яскраво відчутна завдяки ідилічному настроєві, замилування простим, природним ладом трудового життя з чергуванням праці й відпочинку, замилування родинним щастям, духовною красою українського народу — всім тим, що поет звеличує як найвищі духовні цінності. Такий емоційний тон і є головним змістом поезії, як і близьких до неї ідилічних малюнків «Тече вода з-під явора. . . », «Ой діброво — темний гаю» та ін.

Драматичний контекст кріпосницької реальності, творчості поета та його особистої долі накладається на ці ідилічні малюнки, ці спогади-мрії й оповиває їх сумом.

 

 


2
Казки про тварин

Казки про тварин, що нерідко визначалися як байки, є чи не найдавнішою формою казкового епосу. За своїм походженням вони досить неоднорідні. Значна частина сюжетів походить ще з первісної доби, від тотемічних міфів, які пов'язували походження тієї чи іншої людської спільноти від тварини-тотема, що був покровителем роду і втілював душу померлого предка. Не викликала сумніву й можливість реінкарнації - перевтілення з людської подоби у тваринну, що відбувалося по смерті людини. На основі таких уявлень постали міфи, які в процесі втрати сакрального характеру та відповідних функцій ставали джерелом сюжетів казок про тварин. Протягом віків репертуар тваринного епосу поповнювався з різноманітних джерел, в тому числі й з фольклорних та літературних скарбниць інших народів. На різних історичних етапах казкова традиція засвоїла окремі сюжети, відомі вже "Панчатантрі", також багато сюжетів байок Езопа та ряду літературних творів середньовічної Європи, які, в свою чергу, акумулювали фольклорний досвід багатьох народів.

Характерною рисою таких сюжетів є хитрість та витівка, безпосередньо пов'язані з трікстерським началом (трікстер - сміховий двійник культурного героя) у міфології. При цьому перевага неодмінно надається непоказному, часто слабкому (проте кмітливому) персонажу, який перемагає завдяки своєму розуму. І якщо на первісних стадіях розвитку тваринного епосу його твори могли виконувати магічну функцію, то згодом на перший план дедалі помітніше виходить дидактична та естетична функції. Казка все частіше стала виконувати роль соціальної сатири, вчила розрізняти добро та зло. Це відбувалося одночасно із змінами в характері побутування казки та в колі її носіїв - з дорослої аудиторії казка майже повністю перейшла до дитячої.

Традиційні герої казок про тварин - лис, вовк, ведмідь, заєць, собака, кіт, півень - є виразниками певного соціально психологічного типу. Так, лис - це алегоричне втілення хитрості, підступності, вовк - обмеженості, недолугості,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Похожие работы