Детская литература
У конфлікті з учителем-гумористом був і Білінський. Він довго працював народним учителем. Постарівши і втративши зір, позбувся посади, а значить, і шматка хліба. Тоді Білінський організував у себе на квартирі своєрідний пансіон для незаможних учнів. Там діти мали всебічний догляд, а основне, що Білінський готував їх до лекцій. Щоденно приходив він з школярами до школи і, сидячи на задній парті, прислухався до відповідей кожного свого вихованця, Завжди він дозволяв розумне дозвілля дітям під час перерви, ніколи не карав їх. Не тільки його вихованці, вся школа любила старого вчителя, порадника і захисника. Він намагався захистити своїх вихованців від катувань Телесницького, доводячи гумористові, що діти вночі не сплять, вдень тремтять від страху бути побитими. Але отець і на цей раз виявляє свою «дотепність». Він запитав, чи бачить захисник букви, коли ні, то, певне, бачить широкі двері на вихід зі школи і за цим виганяє старого учителя геть. Учням довелося зазнати ще гірших знущань від Телесницького, аж поки цісарський уряд за вірну службу не перевів його в Добромиль монастирським проповідником.
Отже, кат був під захистом релігії й уряду, а люди науки переслідувались
Іван Франко виносить вирок захисникам мракобісся і реакції. В заключних словах оповідання він проклинає отця гумориста і «. . . тих, що поставили та толерували (терпіли. — М. Я. ) його на тім становищі, і на всіх тих, що вчительство трактують як жорстоку іграшку та задоволення своїх диких інстинктів. . . »
На думку великого письменника, немає більшого щастя і почеснішого обов'язку, як бути вчителем і виховувати юнацтво в дусі безмежної відданості своєму народові. Ролі вчителя в системі навчання і виховання Франко надавав виняткового значення. Бо тільки той учитель, який керується найпрогресивнішими надбаннями науки, зможе виховати, навчити і допомогти учневі сформувати революційний світогляд.
Письменник виявляє глибоке матеріалістичне розуміння науки, рішуче критикував попівство і всіх тих, хто замість наукових знань пропагував релігійні догми, затуманюючи ними голови учнів. «Ви повинні знати, що наука, хотячи бути наукою, мусить відкинути віру. . . »,— писав Франко. Люди науки повинні говорити народові глибоку правду без всяких фраз і моралізацій. «Оставте фрази і моралізації попам, котрі ними присолюють і приперчують свої догми! Наука не знає ніяких догм і не потребує за тим нічого присолювати ані приперчувати».
У розглянутому циклі оповідань Франко виявив себе визначним педагогом, обстоював найпрогресивніші методи навчання й виховання юнацтва, глибоко заглянув у душу юних героїв-школярів, майстерно зобразив їх психологію, широко розкрив внутрішній світ дитини.