Источники канонического и церковного права

поділу джерел права такі групи:

1) специфіка різних типів джерел у матеріальному їх розумінні;

2) специфіка джерел у формальному відношенні.

Головна ознака, що визначає специфіку джерел канонічного права у матеріальному аспекті, – це нормотворча воля, яка субстантивується у певних органах, що легітимно здатні створювати нові джерела права і самим фактом волевиявлення закріплювати за ними загальнообов’язковий до виконання всіма адресатами статус. Носієм цієї волі у цьому випадку є не держава, а окремі релігійні організації (організовані об’єднання віруючих, основна організаційна форма буття релігії в суспільстві) та релігійні об’єднання (церкви – середовище буття та фундаментальні джерела канонічного права), що прямо чи опосередковано беруть участь у канонічному нормотворчому процесі.

Специфіка джерел канонічного права у формальному розумінні проявляється у їхньому змісті, який складають релігійно-правові норми. Необхідно чітко розмежовувати поняття релігійної норми (як одного з видів соціальних норм) і релігійно-правової норми (як специфічного типу правових норм, якому властиві всі основні ознаки права).

Особливості джерел канонічного права проявляються й у їх класифікації, для якої типовим є виділення специфічних нехарактерних для світського права видів правових джерел (Біблія, церковне передання, канонічний звичай, церковне законодавство та ін. ).

Cхіднохристиянська каноністика за весь час свого існування наразі так і не виробила остаточних, послідовних та несуперечливих критеріїв розподілу джерел канонічного права на матеріальні та формальні (і це не зважаючи на той факт, що саме ця класифікація досі залишається однією з найбільш вживаних та небезпідставно вважається основною)

Сучасне бачення матеріальних джерел права містить розуміння цієї категорії у двох основних значеннях: широкому (як комплексу соціальних факторів, що впливають на формування правових норм) та вузькому (як системи суб’єктів, нормативно оформлені форми виразу волі яких здатні набувати вигляду правових приписів).

Застосовуючи формально-логічний підхід, матеріальним джерелом канонічного права християнської церкви у власному розумінні терміну може називатися лише суб’єктивована нормотворча воля релігійного об’єднання, адже лише вона уповноважена ствердити автентичність виразу волі Бога та шляхом рецепції вибірково включити окремі нормотворчі вияви державної волі до діючої системи релігійного права.

Слідуючи усталеній традиції, можна виділити три види матеріальних джерел східнохристиянського канонічного права: це - суб’єктивована нормотворча божественна, церковна та державна воля.

Найбільш важливою концепцією, що склалася у християнському канонічному праві, та центральним положенням, у якому вона знайшла свій вираз повною мірою, є вчення про божественне походження найважливіших засад і принципів цієї релігійно-правової системи; про певні „вічні закони” як пряму форму вираження мудрості та волі Бога. Ці положення, яким віра у їхнє неземне походження надала найвищого ієрархічного статусу, вважаються вічними та незмінними. Іншим, не менш важливим елементом, що підкреслює особливість канонічного права у поглядах на матеріальні джерела, є те, що воля Божа вважається найвищим джерелом права, а сам Бог – наділеним необмеженим суверенітетом. Саме тому більшість каноністів сходяться на думці, що воля Божа є першоджерелом усього права християнської церкви, яка формулює ключові нормативні приписи, визначає основи церковного устрою та засади релігійної діяльності. Всі інші матеріальні джерела вважаються похідними щодо нього.

Нормотворче волевиявлення органів церковної влади та управління є центральним різновидом матеріальних джерел канонічного права, що характеризується надзвичайно тісним взаємозв’язком з першим видом джерел

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные