Дмитрий Павлычко

хлопець полюбив книжку, художнє слово. “Кобзар” Шевченка, “Тарас Бульба”. Гоголя і твори Франка розчинили перед ним двері у світ поезії, людської добрості й гідності. Зі сцени сільського клубу пастушок декламував гнівні вірші Шевченка, і вразливому хлоп’яті здавалося, що від його “серця відривалося пломенями слово Кобзаря”.

В середовищі працьовитого й чесного народу черпав мистецький хист і творче натхнення Д. Павличко: “Там узяв я пісню в серце із людських сердець”. Та була ще наука у Василя Стефаника, Марка Черемшини, Леся, Мартовича, Ярослава Галана, була любов до народної пісні, до витворів самобутніх умільців – килимарів, різьбярів, гончарів, вишивальниць з Косова, Коломиї, Космача.

А ще ж ходили між людьми легенди про Олексу Довбуша – невмирущого витязя, проводиря опришків. Дух волелюбства витав над краєм.

Синові селянина, українцю, випало зазнати приниження й зневаги в польській школі, де він малим учився, звідки приносив синці від тих освічених катів”, - шовіністично настроєної вчительки, уніатського духовенства.

У хаті рідко бачив хліб я,

А в школі били по ріках

За те, що зиркав я спідліб’я

На булку панського синка

Про вуз не мріяв я ніколи

Та на землі змінився час –

Але.

Війнув зі Сходу легіт волі,

Брати прийшли з-поза Збруча.

Загомоніла Верховина,

Заграла, наче молодим,

Життя розвиднілось, як днина,

Пропало горе, наче дим.

Щ радістю згадує поет у вірші “Я син простого лісоруба”.

1953 року Дмитро Павличко закінчив філологічний факультет Львівського університету, вступив до аспірантури, готувався до наукової роботи

Того ж року вийшла перша збірка віршів “Любов і ненависть”, яка принесла поетові визнання в літературному світі і серед читачів. Важке життя батька, зарібки по лісах чужих підірвали здоров’я.

А мати горювала гірко

Від темноти до темноти

Щоб нас, малесеньких семітко,

Нагодувати й одягти.

Малим хлоп’ятом, щоб допомогти погодувати сім’ю, продає ялинки, щоб купити бараболі

Матері хворій своїй.

Але ялинки ніхто не купив,

“Що не приніс бараболі

Матері хворій своїй”.

. . . Над придеснянськими луками сяйнула веселка. Поетові здалося, що семибарвна веселка простяглася на півсвіту – від рівнин чернігівських до прикарпатськихпе6редгірїв. Так і вся Україна, навіки возз’єднана в колі народів-братів, квітує під веселковою зорею.

Канікули в безвість, лиховісні часи, коли вузький Збруч, “обмотаний колючим дротом”, краяв рідну землю. Зостався лише “спомин гострий, наче скло”, та ще сичать вигнані за кордон кати, яким і досі мариться, “межа проклята”. Ось вона, українська земля, простяглася в голубій імлі ген за виднокіл, безмежна, плодоносна, щаслива. І хіба можна тут не згадати Павличкових рядків, які звучать так задушевно й монументально:

Хиляться Карпати до Дніпра,

Відбива Славута їхню вроду.

Я не знаю більшого

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы