Дмитрий Павлычко
Як добро возз’єднання народу.
Щастя возз’єднання! Хто-хто, а трудящі західної гілки нашого роду прекрасно знають ціну оспіваному багатьма поетами золотому Вересню, який проніс добро і щастя на всю землю українську. Про цю історичну подію Д. Павличко пише вірші “Дві долі”, “Моя зоря”, “Мені минало десять літ”.
Невеличка поезія “Спомин” з першої книжки Дмитра Павличка повертає нас до сумних часів, коли трудящі були доведені пілсудчиками до крайніх меж убозтва, хлопчик прибіг до школи босий, раптом випав сніг, малий повертається додому:
Дзвони дзвінок. Скінчились уроки.
Вертався я додому босоніж
Здавалось, не хвилини – цілі роки
Я йшов, ступаючи з ножа на ніж.
Захоплює проникливе поетичне узагальнення в останній строфі.
Коли сьогодні шлях отой згадаю, Гуцульщину я бачу дорогу,
Що йде до Вересня крізь даль безкраю.
Заплакала і боса, по снігу.
Уже з перших кроків у літературі молодий поет рішучу визначив своє місце бути солдатом у “армії життя”. Про це він з радістю повідомляє в своєму поетичному листі “Відповідь батькам” – творі, який завершував збірку “Любов і ненависть” і в якому мовби підсумовувався ідейно-художній зміст книжки
В основі поетичного послання Павличка лежить прийом контрастного зіставлення, антитези: щира, зворушлива любов до стареньких.
Я вас люблю великою любов’ю,
Бо добре знаю вашу міць і твердь,
Бо знаю, що за правду ви готові
Самі піти на муки й на смерть.
І біль у душі сина, завданий батьківською пересторогою, проханням бути обачнішим, обережнішим – не хулити “Святого”, не чіпати, “гадину з тризуби ротом”, - бандитів-лісовиків, і якщо не зовсім “покинуть віршувать, то складати “пісні – “та не з заліза, а з легкої вати”.
Поте утверджує свою позиції громадянина, борця за ідеали Жовтня, за правду на землі. Він твердо вирішив поставити слово “на чати”, недвозначно виклавши своє поетичне кредо.
Співати треба, звісно, і прозорі,
Про те, як шепче в лузі очерет,
Але людське забувши щастя й горе,
Який до чорта буду я поет.
Уже в перших творах Павличка чітко визначилися найприкметніші ознаки його поетичного голосу – чесність, відвертість, прямота, почуття відповідальності перед народом і перед історією. Свої вірші поет будує на гострих зіткненнях таких понять, як любов і ненависть, правда і брехня, велич і дріб’язковість, добропорядність, нікчемність.
Дмитро Павличко зростав під благотворним впливом літератури високої