Дмитрий Павлычко

очі сивина. . ”), людина вертається додому.

Видно, що не про своє добро вона клопоталася, жила, дл ялюдей, для народу. Тому й не везе додому “нічого – “лиш горточок простого полотна”. Та цей горточок дорожчий над усе, бо вишитий він рідними маминими руками, і вишите на ньому все життя, в червоних та чорних нитках переплились сумні і радісні дороги. . . Так усього в п’яти строфах, у двадцяти, насичених думкою, образами словах, поет зумів сказати так багато про людську долю, про зміст життя, про радість і журбу, печаль і кохання.

Мені війнула в очі сивина,

Та я нічого не везу додому,

Лиш горточок старого полотна

І вишите моє життя на ньому.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні. В душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Пісні Д. Павличка, як і вся його поезія, статті, вся творчість – явище самобутнє, помітне в сучасному літературному процесі. Визначний поет, пристрасний трибуг, ніжний лірик і гнівний звинувачу усього негативного, непримиренний. До будь-якої фальші – таким є Дмитро Павличко. Для нього найсприйнятна ляклива серединність – він або любить усім серцем, або пекуче ненавидить. Любов і ненависть, сонце і гро0за, пелюстки і леза, червоне і чорне – ось показові образи з доробку поета.

. . Стеляться поету дороги - близькі та далекі. І манить його в заобрійні далечі не тільки бажання нове побачити, свіжих вражень набратися, - ні, Дмитро Павичко прагне відчутно, глибоко, зримо довідатися про минуле й сучасне інших народів, пізнати їх життєвий, історичний, естетичний досвід, поширити свої духовні горизонти й заодно творчі контакти з письменниками, й заодно творчі контакти з письменниками, діячами культури налагодити.

В Москві, Узбекистані, Литві – повсюди на радянській землі поет з України друг і брат. У Австрії, на Кубі, в Фінляндії. Сполучених Штатах Америки він – посланець країни соціалізму, член делегації Української РСР на сесії Генеральної Асамблеї ООН, учасник Всесвітніх фестивалів молоді у студентів у Відні, Хельсінкі, Шевченківськиї свят у Канаді. . .

Поетові дороги покликали до життя книжки “На чатах”, “Жест Нерона”, “Пальма віть” цикли поезій” “Салям алейкум”, “Литовський  ліс”, “Вірші з Афганістану” і інші.

Поїзди збагачують новими темами, мотивами, образами. Незрівнянною східною мудрість. Виповнені вірші “Білі-ханим”, “Саіда”.

Читаєш їх – і тебе проймає світла радість від творчого успіху поета, який проник у душу братнього узбецького народу, пізнав його легенди, самобутню культуру. Цей урок Павличка, як і його попередників Тичини, Рильського, Бажана, Малишка, предметний і показовий. Він служить прикладом того, як процес взаємо обміну і зближення духовних цінностей народів обопільно оновлює і збагачує їхню культуру.

“Вірші з Афганістану” – правдива розповідь про те, як народ ”путь рве” – бореться імперіалістичними найманцями та внутрішньою контреволюцією, виборюючи право будувати свою долю.

Зростання таланту Павличка, майстра сюжетної епічної розповіді, особливо помітне в його поемах “Земля”, “Вогнище”. В поемі

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы