Дмитрий Павлычко

громадянської напруги. Водночас він настроював власний голос, вирізняв власний голос, вирівзняв власний поетичний стиль.

Появляється його збірка “Моя земля”.

Тема дружби народів зокрема України і Росії розкрита у вірші “Що зв’язане віками”.

З патріотичною гордістю говорить поет про високий рівень культури, освіти нашої Батьківщини в стародавні часи, коли, наприклад, за неграмотних французьких “королів підписувалась Анна Ярославна”. Символом науки і Культури виступають “друкарні першої таблиці та верстати” Івана Федорова, який заклав основи друкування в Росії та на Україні.

Важливу роль в утверджені ідей єдності братніх народів відіграють і інші яскраві сторичні деталі. Це і “єдиний стрій” повсталих військ Богдана Хмельницького х донцями й дончаками”, і написаний Брюсловим портрет Жуковського – ціна викупу Тараса Шевченка з кріпацтва, й Кобзарів “Заповіт”, під яким клялись народи “новій сім’ї на вірність”. Такі самі точні й повнозначні деталі знаходить Павличко, щоб розкрити єдність народів у наш час.

Воєнне лихоліття відтворюється різними, трагічними штрихами з Бабиного Яру шрами окопів. І сильним, поетичним образом, близьким до наодної пісні “Ще з України ждуть російські матері своїх синів, що стали Яворами”. Гаряча любов до братнього російського народу звучить у рядках:

Ще слово йде моє звеличувать Москву

За правду світову й свободоносну вроду,

За все, що маю я, за все, чи я живу,

За волю українського народу.

Сила дружніх почуттів, усеосяжність братніх зв’язків між народами передаються повторенням прийменника на початку рядків та нагнітанням однорідних членів: за правду, за волю, за вроду, за все чим я живу…

Цій любові протистоїть пекуча ненависть до ворогів радянського народу буржуазії, націоналістів. Тут голос поета набирає гнівного сатиричного звучання.

Д. Павличко зневажливо називав їх “зпризубниками”, таврує печу кую ненавистю як фашистських найманців, кривавих привидів, що прислужують заокеанському “захланному суперменту”

Подавши широку картину історичного минулого, на фоні якого гартувалася дружба народів, поет утверджує її нерушимість, її вічність.

Хто міну припае під наш крутий поріг.

На себе зрушить сам, як скелю, смертний камінь.

Ще не вродився той, що все порвати б зміг

Що зв’язане народами й віками.

Поезія своєю суттю покликана говорити про найінтимніше, найзаповітніше в людині: про любов до Вітчизни, до матері, про чисте й велике кохання, дружбу, почуття прекрасного в людині, природі, мистецтві. У ліриці Д. Павличка природно й невимушено переплітаються громадянські мотиви з найніжнішими інтимними, філософське осмислення важливих суспільних подій – з м’якими, задушевними картинами внутрішнього світу людини. В усіх своїх творах він залишається нашим сучасником, поетом соціалістичного суспільства, палкий у пристрасті, ніжним у почуттях, причому ніколи вузько особисто, навіть найсокровенніше, не заступає загальнолюдського, громадянського.

Однією з так званих вічних тем літератури є тема кохання. Д. Павличко, продовжуючи традиції. О. Пушкіна, І. Франка, Лесі Українки, О. Блока, створює чудесну поетичну, збірку “Таємниця твого обличчя”, в якій захоплено, але й цнотливо пише про кохання наших сучасників. Перед читачем постає багатий, складний світ почуття, де воєдино

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы