Дневник Тараса Шевченко

Щоденник Тараса Шевченка, написаний у 1857—1858 роках, за жанровим означенням можна віднести до так званої діарної (діаріушної) прози, яка в українській літературі має глибоке коріння, принаймні найдавніша пам'ятка подібного роду писань «Житіє та ходіння Данила, Руської землі ігумена» сягає початку XII cm. Це опис подорожі до Святої землі. Цей твір поклав початок досить великій пізнішій мандрівній та паломницькій літературі. Найвидатнішим мандрівно-паломницьким твором у нас стали «Мандри» В. Григоровича-Барського з І половини XVIII cm. З другого боку, близькими до цього жанру були хроніки, що записували сучасні автору події, діарії (більші чи менші) — щоденники, літописи. Діаріушна проза визначалася переважно тим, що мала приватний характер, хоч і не завжди, бо часом діаріуші писалися на доручення провідників, як описи військових кампаній чи Журнали військової Генеральної канцелярії Козацької держави. Існували також сімейні хроніки, тут фіксувалися події роду, монастирські хроніки тощо.

Найдавнішим українським діаріушем можна вважати «Діаріуш» А. Филиповича, написаний 1646 p. , де автор відтворює історію своєї боротьби за православ'я. Події Визвольної війни Б. Хмельницького записав у «Діаріуші» С. Зорка. Він не зберігся, та ним користувалися літописці Г. Граб'янка та С. Величко. Саме цей твір почав традицію журналів Військової канцелярії. Багато їх загинуло, але деякі збереглися, особливо цікавий для нас «Діаріуш, або Журнал, тобто щоденна записка оказій та церемоній, що траплялися при дворі. . . І. Скоропадського» від 1722 р. М

Ханенка, який був виданий приятелем Т. Шевченка О. Бодянським у Москві 1858року, тобто трохи пізніше, як Т. Шевченко почав писати свого «Журнала». Але поет міг знати цей твір, познайомившись з ним. , працюючи в Археографічній комісії, інакше годі пояснити, чому він назвав свого щоденника «Журналом». Переконує в нашій думці й те, що «Журнал» М. Ханенка і «Журнал» Т. Шевченка створено в одній поетиці. Обоє, здається, послідовно фіксують реальні події, вістять і про дійовців цих подій і є ніби реєстраторами оказій, однак подають матеріал так, що книга стає цільним і вивершеним художнім твором. Про це я писав у вищезгаданій розвідці: «Перо М. Ханенка таке вправне, а добір фактів такий густий і драматичний і так дібраний, що мимовільно витворився художній ефект, а сам діаріуш став блискучим зразком не лише історичного документа, але й діаріушної прози». Ці слова повною мірою можемо віднести й до «Журналу» Т. Шевченка.

Для нас цікаво також, що Т. Шевченко ототожнює поняття «щоденник» та «літопис», зве його «журналом», «хронікою», «прозаїчною хронікою», інколи «записником» — прямі вказівки на те, що поет цілком свідомо з'єднує себе із традицією діаріушної прози, а передусім із «Журналом» М. Ханенка, хоча про нього й не згадує. І справді, щоденник Т. Шевченка не просто фіксація подій чи зустрічей з різними людьми (є й це, й цілком документальна), а на мистецькому рівні створене художнє тіло, з чудовими лаконічними описами природи, як у записі від 5 вересня 1857 р. : «Все більш та більш міняються береги Волги, набираючи одноманітного і суворого вигляду. Плоскі височини правого берега покриває ліс, здебільшого дубовий. Де-не-де, та й то зрідка, блисне біла береза або матові стовбури осики».

2 травня 1857 p. Михайло Лазаревський повідомив Шевченка, що цар Олександр II підписав амністію. Яке враження зробила на поета

1 2 3 4 5 6 7 8 9