Добро и зло - философские вопросы

визнання його незалежного й самостійного існування, дає, зокрема, давня перська релігія зороастризм (від імені її засновника пророка Заратуштри, вірогідний час життя якого —XII—Х ст. до н. е. ). Згідно з уявленням зороастрійпів, поряд із добрим богом Ахурамаздою існує й рівнопорядкове йому верховне зле божество Ангро-Майнью, або Ахріман, котре також володіє творчими потенціями. На кожне добре творіння Ахурамазди Ахріман відповідає актом своєї злої творчості: так, ним породжені всіляке лиходійство, чаклунство, зима, смерть, хвороба, старість, отруйні комахи й плазуни та ін. Якщо Ахурамазда створює 16 країн добра, то Ахріман — 16 країн зла тощо. Оскільки Ангро-Майнью, як вважали зороастрійці, є духом злим не в силу якихось минущих обставин, а за самою своєю незмінною суттю, через що, навіть переможений, він не міг би слугувати добру, — боротьба з ним та його царством зла могла вестися тільки на цілковите винищення. Тому у світі на даній стадії космічної історії, пов'язаній із протистоянням світлого і темного божества, всюди панує непримиренна поляризація до­брого і злого начал, іде нескінченна війна між ними, в яку виявляється залученою вся сукупність існуючих створінь. Ще один яскравий приклад субстанціалізапн зла становлять численні гностичні вчення (гностицизм — від gnosis — пізнання, знання — надзвичайно багатопланова релігійно-філософська течія пізньої античності й середньовіччя, що виникла у І ст. н. е. в районі Близького Сходу; певний час був головним суперником християнства)
Зороастрійський дуалізм у розумінні добра і зла гностики поєднали з платонічним дуалізмом духовного й тілесного, небесного й земного. Найприкметнішим у гностиків з огляду на питання, яке нас тут цікавить, виявилося те, що саме створення світу, в якому живе людина, вони приписували злому або недосконалому творцю —деміургу: спокушеному божеству та його нащадкам (Симон Маг та ін. ) або ж одвіку злому богові чи демону (Маркіон, мандеї, маніхеї тощо). Подібна космологія давала змогу досить легко пояснити присутність зла у світі й усю недосконалість останнього; разом з тим вона змальовувала надзвичайно песимістичну картину буття, в якому людині залишалося лише плекати надію на самознищення світового зла й на світову пожежу, внаслідок якої загине вся матеріальна дійсність. Основну ідею розглянутих двох найвпливовіших концепцій субстанційності зла можна сформулювати таким чином: ніякі компроміси з носіями зла неприпу­стимі. Перемога над злом як реальністю можлива тільки шляхом його цілковитого винищення. Запам'ятаймо цей висновок, нам ще доведеться до нього повернутися.
 

Антисубстан-ціалістське розуміння зла 

Точка зору, альтернативна роз­глянутій вище, посідала домі­нуюче місце як в античних уяв­леннях про моральність, так і, особливо, в етичних концепціях ортодоксальних хри­стиянських мислителів, — так само, втім, як і в зате­їзованому просвітницькому гуманізмі XVIII—XIX ст. (звичайно, з відповідними історичними й світоглядни­ми варіаціями). Можна сказати, що даний підхід до проблеми зла є невід'ємною частиною тієї класичної традиції, яка в різних своїх проявах забезпечувала про­тягом тисячоліть ідентичність основ європейської куль­тури, спадкоємність її розвитку. Вже давньогрецькі філософи Сократ, Платон, Арі­стотель виходили з того, що зло як таке є, власне, чимось суто негативним. Воно постає головним чином як порушення порядку, гармонії існуючого, прояв пасивного опору матерії — гіле. Беручи це положення за основу, цілком природно було дійти висновку, що бажання зла заради самого зла неможливе — як фор­мулює

1 2 3 4 5 6 7 8 9