Добро и зло - философские вопросы

Арістотель, «жодна наука, жодне вміння не існу­ють заради зла» («Велика етика», 1182 а 35), — отже, досить, як учив Сократ (470/469—399 до н. е. ), лише правильно скерувати властиве людині прагнення до блага, до добра, тобто пізнати, в чому полягає «істинне» благо. Справа, таким чином, упирається в пізнання: пізнай суть добра — і будеш порядною людиною. Під іншим кутом зору, але, здається, з іще більшою наполегливістю субстанційність зла заперечують отці християнської церкви. Така їхня позиція мала глибокі релігійні й світоглядні підстави. Адже монотеїзм хри­стиянства загострював проблему присутності зла у світі. Якщо Бог всеблагий, то ця присутність зла свідчила б принаймні про те, що він не всемогутній. Якщо Бог всемогутній — вона вказувала б принаймні на те, що він не всеблагий. Але Бог, згідно з християнським уявленням, і всеблагий, і всемогутній — тоді звідки у світі зло? Видатний християнський мислитель блаженний Августин (354—430 н. е. ) дає на це запитання парадок­сальну, але, по суті, глибоко традиційну відповідь: зла у світі, як деякої особливої субстанції, — немає зовсім2. Усе, що існує, всяке буття є добро як прояв божествен­ної творчості; в кожному зі своїх творінь Бог гідний похвали. Добро — це й є осягнута зсередини цілісність творіння Божого. Що ж до зла, то воно є не-бутгя, метафізична порожнеча, «пусте місце», в котре потрап­ляє людська душа внаслідок хибного вибору своєї волі. Взагалі свобода волі, якою Бог обдарував людину, є, за вчен­ням отців церкви, проявом найвищої досконалості творіння; наділення нею людини свідчить як про всемогутність Бога, так і про його особливу любов до людей, піднесених ним таким чином вище за ангелів
Але із свободою пов'язаний і ризик: людина здатна обрати як добро, так і зло, тобто відпадіння від Бога в порожнечу небуття. Важливо, що, коли трапляється подібне, вся відповідальність за зло по праву покладається на людину, яка використала не за призначенням безцінний дарунок Бога. Так, уже перші люди, Адам і Єва, використали надану їм свободу як свободу грішити, нехтуючи прямим велінням Бога, через що й втратили райську наївну повноту й цілісність свого існування. При цьому знаменно, що ім'я Адам єврейською мовою означає просто «людина»; і гріх давнього Адама, як певний про­образ, продовжує жити в кожному з його нащадків (євр. : бней адам) у вигляді схильності до злого визначення волі, кінець кінцем — до небуття. Але в цій трагедії Адама — давнього й кожного Адама — винний тільки він сам, зі своєю незмінною подругою Євою. Викладені міркування — лише один з можливих шляхів, а саме августинівський — теодицеї, релігійно-філософського напряму, що прагне узгодити благість і мудрість божественного управління світом із «впертим» фактом наявності у цьому світі зла (термін «теодицея» належить німецькому філософу Г. В. Лейбніцу, 1646— 1716). Проте саме такий хід думки найрельєфніше висвітлює антисубстанційний характер ортодоксальної християнської концепції зла загалом. Альтернативний (у межах християнства) підхід до проблеми співвідношення Бога і зла репрезентують, зокрема, відомий ні­мецький містик Я. Беме (1575—1624) і філософ Ф. В. Й. Шеллінг (1775—1854). На думку Шеллінга, принципова потенція світового зла закладена, нероздільно з потенцією добра, вже в основі самого Божества (котру він відрізняє від особисгісного існування Бога), звідки й утілюється в дійсність унаслідок реакції
1 2 3 4 5 6 7 8 9