Добро и зло - философские вопросы

впевнено стверджує: «так само як існує ентузіазм добра, існує й натхнення злом»4. Принциповий розрив із сократівсько-августинівською традицією тут, можна сказати, в наявності. Дальші віхи в переосмисленні зла пов'язані в євро­пейській культурній традиції з іменами С. К'єркегора на заході материка, Ф. М. Достоєвського (1821—1881) — на сході. В К'єркегора, зокрема, поряд із «наївним» естетизмом — безпосередньо-естетичним ставленням до світу, домінування якого позбавляє існування люди­ни притаманної йому життєвої серйозності, — можна простежити й наявність естетизму «демонічного», за­снованого на свідомо обраній, екзистенційно визначе­ній позиції, в основі якої — насолода від самого пору­шення певних заборон, певних вимог духу, усвідомле­них у всій їхній настійності, в усьому їхньому життє­вому значенні — і відкинутих. Якщо для розвінчання «наївного» естетика цілком адекватною і достатньою є суто етична аргументація (яка наголошує на необхід­ності серйозного ставлення до життя, виконання обо­в'язку, морального вибору себе тощо), то у випадку естетизму «демонічного» ця аргументація не влучає в ціль, бо свої серйозні рахунки з життям такий естетик уже звів і здійснив свій моральний вибір. Єдине, що здатне ще духовно протистояти його усвідомленій лю­бові до злого й насолоді злим, — це не менш парадок­сальна екзистенційна релігійність абсурду, прообраз якої К'єркегор знаходить у біблійній оповіді про жерт­вопринесення Авраама. Не менш глибокі моральні суперечності ми зна­ходимо в художньому світі Ф. Достоєвського, світі на­пружених протистоянь «ідеалу Мадонни» й «ідеалу со-домського», що ведуть невпинну боротьбу за душі й серця людей
Якщо Достоєвського жахала могутність, якої набу­ває в глибинах людської душі зло, могутність, про можливі наслідки якої він хоче попередити людство, то Фр. Ніцше (1844—1900), прагнучи піднестися над доб­ром і злом, нерідко сам постає як філософський апо­логет останнього; ми подибуємо в нього і твердження про те, що зло — краща сила в людині, і заклик охороняти зло так, як охороняють ліси. Поступово поширюючися у масовій свідомості, уяв­лення про специфічну привабливість зла набирає зреш­тою такої сили, пускає настільки глибоке коріння, що з нього, цього уявлення, стає можливим робити вже не тільки естетичні чи духовно-світоглядні, а й безпосе­редньо життєві, практичні висновки. Те, що в XIX ст. тривожило лише найчутливіших художників і мисли­телів, у XX ст. стає повсюдною агресивною реальністю. «Поетикою зла» в найбанальнішому й найбездуховні-шому її варіанті просякнуті такі різнопланові й різномасштабні явища, як гітлерівський нацизм і су­часні сатаністські секти, крайні течії та прояви «мас-культу» й молодіжної субкультури; проникає ця поети­ка і в безпосередній наш побут, насичує масові комуні­кації тощо. Всупереч одній з основних традицій європейської духовності, зло у XX столітті дедалі частіше усвідомлю­ється таким чином як самостійний предмет людського волевияву, як те, що може бути бажаним саме по собі. Але бажаним всерйоз може бути тільки те, що відчувається як особливого роду реальність. Таким чином, ми стикаємося з певним новим різновидом субстанціалізації зла, світоглядне пов'язаної з поси­ленням неоязичницьких тенденцій у сучасній цивілі­зації.


1 2 3 4 5 6 7 8 9