Добро и зло - философские вопросы

своїх нахилів і поривань, а у власне духовному вимірі людського буття — в певному вольовому рішенні, котрим керується даний суб'єкт. Як проголошує св. апостол Павло: «Ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світопра-вителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6, 12). Цілком зрозуміло, що «початки» й «влада» — то є духовно-вольове начало в людині, воно й несе відповідальність за всі різновиди морального зла. Отже, якщо людина не чинить опору своїм низьким нахилам і пристрастям, ми маємо, зрештою, одне з двох: або вона фізично чи психічно не здатна їм протистоя­ти — тоді перед нами швидше зло як «антиблаго», ніж моральне зло, — або ж вона свідомо чи неусвідомлено потурає цим своїм «слабкостям», самостверджується в них. Таким чином, і тут, як у випадку з першим розг­лянутим різновидом зла, по суті ми бачимо навіть не просто вольове самовизначення суб'єкта, а таке само­визначення, яке спрямоване на його, суб'єкта, самост­вердження. Наскільки це показово для морального зла загалом? Розглянемо під цим кутом зору деякі типові концепції зла.  

Типові концепції зла та їхня спільна основа 

Як в історії культури, так і в повсякденній життєвій практи­ці ми стрічаємо деякі типові концепції зла, що змальовують з різних сторін його сутність. Так, в античному світі панував, як відомо, синкре­тизм, нероздільна єдність етичних та естетичних цінно­стей. Якщо найпрекраснішим, що міг уявити собі античний грек, був чудовий упорядкований космос (гр

kosmos власне й означає порядок), то він же поставав і як вище втілення добра. Відповідно уособленням пот­ворства й зла вважався хаос — стан безладдя, де поря­док порушено і кожна частинка існує сама по собі, як їй заманеться, підкорена лише власній темній долі. «Як у космосі», могла сказати людина тієї доби, маючи на увазі «як належить», «порядно», «добре»; у свою чергу, «непристойно», «непорядно», «зле» виглядало «не так, як у космосі», тобто без належного ладу й гармонійного співпідпорядкування. Далі, якщо звернутися до релігійного, зокрема християнського, світогляду, зло виступає передусім як гордість, погорда. Саме гордість — визначальна риса Люцифера, бунтівного підданого Бога, котрий, бажа­ючи самоствердження, повстав проти свого володаря, порушив цілісність божественного універсуму, за що й був скинутий у пекло. Повстання і покарання Люци­фера християнство розглядає як жахаючий приклад для кожної людської душі, здатної впасти в гріх погорди, стати на шлях зла. Якщо ж ми тепер від християнської містики перей­демо до суто поцейбічних реалій соціального буття останніх століть, ми подибаємо тут, зокрема, марксист­ську соціально-класову концепцію морального зла. Згідно з цією концепцією, соціальний клас здатний породжувати позитивні моральні цінності, робити вне­сок у загальнолюдську мораль, поки його інтереси збігаються із загальними інтересами суспільно-історич­ного розвитку. Коли ж гармонія між тими й тими інтересами зникає і даний клас, зосереджуючися на цілях власного самоствердження, стає гальмом на шляху подальшого прогресивного розвитку, — він починає в дедалі зростаючих масштабах генерувати мо­ральне зло. Звернімося, нарешті, до реальності звичайного на­шого життя, до досвіду повсякденних людських стосунків. Чи не називаємо ми людиною злою насам­перед холодного егоїста, байдужого до проблем і страж­дань своїх ближніх і здатного використовувати їхні слабкості заради власного самоствердження? (Стріча­ються, звичайно, в житті й

1 2 3 4 5 6 7 8 9