Договор пожизненного содержания

Договір довічного утримання

За договором довічного утримання, одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (на­бувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набу­вач зобов'язується надавати відчужувачеві довічне мате­ріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги (ст. 425 ЦК).

За своєю юридичною природою зазначений договір є одностороннім, оскільки у відчужувача є лише право вимага­ти від набувача надання обумовленого договором матеріаль­ного забезпечення, а набувач несе лише обов'язок — на­давати відчужувачеві матеріальне забезпечення. І все ж цей договір не можна визнати чисто одностороннім, оскільки у на­бувача може виникнути право вимагати розірвання договору. Якщо незалежно від волі набувача його майновий стан змінився так, що він не спроможний надавати відчужувачеві обумовлене договором забезпечення (ст. 428 ЦК), набувач має право вимагати розірвання договору.

Зазначений договір набуває чинності з моменту його дер­жавної реєстрації і в цей же момент до набувача переходить право власності на будинок (інше майно). Отже договір слід визнати реальним. Разом з тим це договір, у якому обидві сторони мають певну вигоду, а тому він є сплатним.

І все ж юридичну природу зазначеного договору не можна достатньо з'ясувати лише наведенням зазначених характе­ристик. Необхідно з'ясувати місце договору довічного утримання у системі договорів. За чинним ЦК України, цей договір належить до групи договорів про надання послуг. За ЦК РРФСР він вважався різновидом договору купівлі-прода­жу, оскільки його основна мета — перенесення права влас­ності від однієї особи до іншої на певних умовах. Відчужувач, який за віком чи станом здоров'я є непрацездатною особою, сам продає свій будинок чи його частину аби взамін одержати те матеріальне забезпечення, якого він потребує

За ЦК України, зазначений договір належить до групи договорів про надання послуг. Законодавець того часу, коли приймався чинний ЦК, виходив з того, що непрацездатна особа, відчужуючи будинок чи його частину, має на меті передусім одержати утримання, догляд та інші послуги, яких вона потребує через непрацездатність. Відчуження будинку зумовлюється саме цією метою. Цим пояснюється місце до­говору довічного утримання не серед договорів про відчуження права власності, а серед договорів про надання послуг.

Проте розробники проекту ЦК України визнали, що метою договору довічного утримання є саме відчуження права влас­ності на певне майно, тому у проекті зазначений договір вва­жається різновидом договору купівлі-продажу, і його віднесе­но до цієї групи договорів. Таку саму позицію займає ЦК Російської Федерації (статті 601-605).

Сторони у договорі довічного утримання. Безумовно, стороною даного договору може бути особа, яка відповідає загальним вимогам до контрагентів у договорах. Крім того, законодавець передбачає спеціальні вимоги, яким має відпо­відати сторона у договорі довічного утримання. Такими вимо­гами є: відчужувачем може бути лише фізична особа, що має певне майно на праві власності; ця особа має бути непраце­здатною за віком або за станом здоров'я. При цьому не має значення фактичний стан здоров'я за віком, якщо відчужувач досяг пенсійного віку. Якщо йдеться про непрацездатність за станом здоров'я, то вік відчужувача не має значення. Голов­не аби відчужувач був непрацездатною особою, а внаслідок чого настала непрацездатність, то ця обставина правового значення не має. На нашу думку, немає ніякої потреби підкреслювати

1 2 3 4 5 6 7 8