Договор займа в нотариальной практике

ДОГОВІР ПОЗИКИ У НОТАРІАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ

Зі вступом у силу нового Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) порядок оформлення договору позики (в т. ч. кредиту) набув деяких нових рис (не плутати з договором позички – згідно ст. 827 ЦКУ в позичку може передаватись річ для користування, а гроші або речі, визначені родовими ознаками, за договором позики передаються у власність). Оскільки нотаріусам доводиться досить часто стикатись у своїй роботі з оформленням договору позики, спробуємо проаналізувати новели ЦКУ з цього питання.

1. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом неоподатковуваний мінімум доходів громадян (більше 170 грн. ), а коли позикодавцем є юридична особа – незалежно від суми.

2. Частина 2 ст. 1047 ЦКУ дає поняття розписки – „на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей (кількості речей)”. Але не слід ототожнювати договір позики та розписку. Згідно коментарю ЦКУ[1] розписка не є письмовою формою договору позики і не замінює її. Вона є лише борговим документом, що підтверджує укладання договору позики. Отже ? крім розписки має обов’язково існувати сам договір позики в письмовій або в усній формі (ч. 1 ст. 207 ЦКУ).

3. На відміну від старого Цивільного кодексу за новим ЦКУ позикодавець за будь-яким договором позики має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено самим договором позики або законом (ч. 1 ст. 1048 ЦКУ)

Тобто сторони, по логіці, вправі самі визначити в договорі – процентний він чи безпроцентний. Але визначення ч. 2 ст. 1048 ЦКУ може перекреслити намір сторін укласти договір позики без сплати процентів:

„Договір позики ВВАЖАЄТЬСЯ безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками”.

Отже, відносно грошей законодавець встановлює правило, що тільки договір позики, сума якого не перевищує 850 грн. , та коли ніяка з сторін не є суб’єктом підприємницької діяльності, ВВАЖАЄТЬСЯ безпроцентним. Термін „ВВАЖАЄТЬСЯ” є не досить зрозумілим, тому не виключено, що будуть різні трактування цієї норми. В коментарі до ЦКУ ми, на жаль, не знаходимо відповіді на це питання. Можливо, що тільки коли про проценти в договорі позики взагалі не йдеться, він ВВАЖАЄТЬСЯ безпроцентним у зазначених у ч. 2 ст. 1048 ЦКУ випадках. Якщо ж вимоги ч. 2 ст. 1048 ЦКУ не дотримані (сума договору більше 850 грн. , одна з сторін є СПД) – проценти мають бути сплачені навіть в тому випадку, коли про них не йдеться в договорі позики (на рівні облікової ставки НБУ – ч. 1 ст. 1048 ЦКУ). Отже, питання про можливість укладення договору безпроцентної позики на суму більше 850 грн. залишається відкритим.

На мою думку, визначення ч. 1 ст. 1048

1 2 3