Договоры в сфере интеллектуальной собственности

боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.   Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.   Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції,згідно ст. 1079 ЦК.

 Даний договір може бути укладений між власником прав на обєкти права інтелектуальної власності , що є ліцензіаром за ліцензійним договором будь-якого виду, і банком. У такому випадку клієнт, що є ліцензіаром, відступає фактору (банку) своє право вимоги від боржника (ліцензіата) виконання грошових зобов'язань у ви­гляді паушальних платежів чи роялті за ліцен­зійним договором, а банк у свою чергу надає клієнтові за плату (відсотки) кошти. Клієнт може відступити фактору свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення зобов'язан­ня перед фактором, тобто в договорі фактори­нгу може бути встановлено, що фактор здобуває право вимоги від боржника (ліцензіата) вико­нання грошових зобов'язань тільки у випадку, якщо клієнт (ліцензіар) не виконав вчасно свого зобов'язання перед фактором.

Згідно з ст. 576 ЦК майнові права, в тому числі й права на об’єкти права інтелектуальної власності, можуть бути предметом договору застави. За цим договором кредитор

(заставодержатель) має право у випадку невико­нання боржником (заставодавцем) зобов'язан­ня, забезпеченого заставою, одержати задово­лення за рахунок заставленого майна переваж­но перед іншими кредиторами цього боржника. Оскільки передача прав на об’єкти права інтелектуальної власності із введенням у дію нового ЦК не вимагає реєстрації, безпо­середньо в договорі застави сторонам необхідно врегулювати усі відносини, пов'язані з передан-ням прав. Таким чином, немає необхідності паралельно з договором застави укладати ліцен­зійний або якійсь інший договір для оформлен­ня відносин щодо передачі прав.  

Сутність поняття ліцензії.

Певний інтерес викликає формулювання ч

1 ст. 1107 ЦК, а саме пп. 1 і 2 цієї частини: «Розпорядження майновими правами інтелек­туальної власності здійснюється на підставі та­ких договорів:

1)  ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2)  ліцензійний договір. . . ;

5) інший договір щодо розпорядження май­новими правами інтелектуальної власності».

Виходячи з наведеного вище, можна зроби­ти висновок: ліцензія — це договір. Протилеж­ний висновок можна зробити, проаналізувавши ст. 1114 ЦК, яка встановлює, що не підлягають обов'язковій державній реєстрації ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності і договори, визначені статтями 1109, 1112 і 1113 цього Кодексу.

Визначення питання, чи є ліцензія, введе­на в наше законодавство новим ЦК, договором, має велике практичне значення, оскільки це впливає на її форму і суб'єктний склад. Розгля­нуті договори повинні укладатися в письмовій формі. Згідно з ч. 2 ст. 1107 ЦК «у випадку не­дотримання письмової форми договору щодо розпорядження майновими правами інтелекту­альної власності такий договір є нікчемним», тобто недотримання простої письмової форми в договорах на передачу прав на  обєкти права інтелектуальної власності спричиняє недійсність договору. Тоді як відповідно до но­вого ЦК для інших об'єктів цивільного права (ст. 218) недотримання простої письмової фор­ми не тягне за собою недійсність угоди, а тільки позбавляє сторони права посилатися для під­твердження

1 2 3 4 5

Похожие работы