Доходы предприятия

зводиться. . . до двох частин, одна з яких оплачує їхню винагороду, а друга - прибуток їхнього наймача на весь авансований ним фонд матеріалів і заробітної плати”. З іншого боку, розмір прибутку, на думку Сміта, залежить від величини авансованого капіталу, а сам прибуток, таким чином, є породженням капіталу, а не праці.

Д. Рікардо вважав, що величина прибутку знаходиться в оберненій залежності від заробітної плати: прибуток зростає, якщо знижується остання, і навпаки.

За К. Марксом, прибуток – це перетворена форма додаткової вартості. Додаткова вартість створюється найманою працею, а привласнюється капіталістом. Таким чином, прибуток – це результат експлуатації, привласнення чужої, неоплаченої праці.

Ж. Б. Сей розмежував “промисловий прибуток, або процент на капітал” та “прибуток, зумовлений використанням капіталу”. Таким чином, дохід на капітал – прибуток – Сей розділив між власниками капіталу (вони отримують процент) і підприємцями (керівниками виробництва), які одержують підприємницький дохід за “діяльність, талант, дух порядку і керівництва”

Й. Шумпетер вважав, що прибуток – це винагорода за нововведення. Тому в статичній економіці, що функціонує без нововведень, немає місця для прибутку: підприємець не одержує прибутків і не несе збитків; його дохід – платня за управління.

Як бачимо із наведених визначень, більшість економістів трактують економічну природу прибутку як факторний дохід на капітал та (або) підприємницькі здібності. Лише К. Маркс джерелом прибутку вважав виключно найману працю.

Сучасні західні дослідники виводять сутність прибутку із природи підприємницької діяльності, трактуючи останній як:

– плату за послуги підприємця, його управлінський талант, ініціативу у поєднанні економічних ресурсів;

– винагороду за новаторство, нововведення;

– плату за ризик і невизначеність підприємницької діяльності;

– форму доходу підприємця, який здійснив капіталовкладення з метою досягнення комерційного успіху тощо.

В сучасній економічній літературі найбільш поширеним є наступне визначення прибутку (з точки зору загального підходу до обчислення його величини):

Виділяють дві основні функції прибутку:

? сигнальну;

? стимулюючу.

Величина прибутку є свого роду сигналом для підприємств про найвигідніші сфери діяльності. Для суспільства в цілому це означає, що капітал спрямовуватиметься саме в ті галузі економіки, де він є найбільш потрібним. Таким чином, прибуток – це певний орієнтир для перерозподілу ресурсів між галузями та сферами економіки.

Стимулююча функція прибутку полягає в тому, що для його максимізації підприємства мають постійно працювати над зменшенням витрат, покращенням якості продукції, розширенням її асортименту, пошуком нових ринків збуту, джерел сировини, впровадженням нових технологій і т. ін.

Чистий прибуток підприємства – це сновне джерело його виробничого і соціального розвитку. Він розподіляється за 4-ма основними напрямками:

? виплата дивідендів по акціях (якщо це акціонерне товариство) та процентів по внесках (паях) співвласників (в розвинених країнах – приблизно 30% чистого прибутку);

? формування фонду розвитку і оновлення виробництва (понад 40% чистого прибутку закордонних фірм використовується на будівництво, реконструкцію, придбання та модернізацію обладнання, НДДКР, маркетингові дослідження, освоєння нової продукції та ринків);

?

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы