Долгосрочные расходы предприятия

продуктивності праці та різні витрати виробництва. Суттєві відмінності праці зумовлюють існування грошової (вартісної) оцінки суспільної праці. Ось чому обмін продуктами праці між виробниками має відбуватись у товарній формі на еквівалентній основі.

Отже, потрібно враховувати, що на різних підприємствах витрати виробництва різні. Тому розрізняють суспільні та індивідуальні витрати виробництва. Індивідуальні витрати – це витрати виробництва кожного окремого підприємства, тобто витрати різної кількості живої і уречевленої праці. Суспільні витрати – це необхідні витрати на створення даного продукту за середніх для даної галузі, або суспільно нормальних умов виробництва (це ті витрати, за яких виробляється більша частина товарів даного виду).

Ринкова ціна товару визначається з урахування ціни його виробництва, яка включає суспільно нормальні витрати виробництва даного товару і середній прибуток. Тому підприємствам необхідно (і вигідно) зменшувати свої індивідуальні витрати, робити їх меншими, ніж суспільні, що буде збільшувати прибутки за незмінного рівня цін.

У процесі обміну виробникові треба відшкодувати витрати засобів виробництва і робочої сили. Як уже відомо, витрати окремого виробника не тотожні витратам суспільства. Тільки сукупні витрати суспільної праці на виробництво продукту набувають форми суспільно необхідних витрат, які набувають форми вартості (кількості праці, затраченої на виробництво даного продукту, згідно концепції, що розглядається).

Водночас, в обміні товарів виникають витрати обігу – витрати, пов’язані з реалізацією (купівлею-продажем) товарів.

Марксистська концепція розрізняє чисті і додаткові витрати обігу

Чисті витрати обігу – затрати на купівлю-продаж товарів, заробітну плату продавців і касирів, маркетинг, утримання торгівельних приміщень, консультації, рекламу, касові операції та інше. Додаткові витрати обігу доповнюють чисті витрати і, разом з тим, вони є продовженням витрат виробництва, адже фактично завершують процес створення товару, доведення його до повної готовності (це витрати на зберігання, транспортування, сортування, розфасовку, упаковку тощо). Якщо чисті витрати, за даною концепцією, уже не збільшують вартості товару, то додаткові витрати її збільшують (доповнюють).

Варто наголосити, що марксистська теорія витрат виробництва і обігу все ж є надто абстрактною. По-перше, вона не враховує коливання цін навколо вартості, по-друге, не розглядає проблему зміни витрат у залежності від кількості виробленої продукції, що є головним змістом теорії витрат підприємства, обґрунтованої опонентами К. Маркса. Тому марксистська теорія витрат не може пояснити особливості ринкової поведінки підприємств.

Щоб на практиці порівняти суспільні та індивідуальні витрати, марксистська концепція вводить показник собівартості продукту, який визначає витрати виробництва одиниці товару у грошовій оцінці (своєрідний аналог середніх витрат фірми, але аналогія тут неповна – собівартість продукту і середні витрати мають різну структуру).

Для підприємства собівартість стає мірилом витрат і доходів. За певного рівня ціни зменшення собівартості (витрат на одиницю продукту) забезпечує зростання прибутку, а її збільшення – призводить до зниження прибутку. Собівартість відображає реальні, прямі витрати на виробництво продукту, що дозволяє визначити ефективність діяльності підприємства.

Собівартість включає лише частину вартості продукту, що й показує наступна схема (див. рис. 3).  

Вартість спожитих засобів виробництва

Вартість необхідного продукту (оплата праці)

Вартість додаткового продукту (прибуток)

СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКТУ

 

1 2 3 4 5

Похожие работы