Долгосрочные расходы предприятия

ВАРТІСТЬ ПРОДУКТУ

Рис. 3. Вартісна структура і собівартість продукту

Отже, собівартість – грошовий вираз лише частини вартості. Сума затрат на виробництво продукту складає його фабрично-заводську собівартість, а затрати на виробництво і реалізацію продукту (витрати виробництва і обігу на одиницю продукту) – повну собівартість.

До собівартості відносять прямі і непрямі (опосередковані) затрати. Прямі затрати безпосередньо пов’язані із створенням одиниці продукту (наприклад, бавовна для випуску тканини). Опосередковані затрати необхідні для загального функціонування виробничого процесу створення даного виду продукту підприємства (опалення, освітлення, вентиляція, управління виробництвом тощо).

Далі проводячи аналогію (яка, повторюємо, не може бути повною) між двома концепціями витрат виробництва, можна припустити, що прямі і частина опосередкованих затрат у собівартості – це середні змінні витра­ти, а інша частина опосередкованих затрат – це середні постійні витрати.

Для порівняння рівня затрат виділяють індивідуальну і суспільну собівартість даного виду продукту. Індивідуальна собівартість показує рівень затрат на кожному конкретному підприємстві, а суспільна собівартість – середньозважений галузевий рівень затрат на одиницю виробленого продукту. Саме суспільна собівартість, з точки зору даної методології, разом із середнім прибутком визначає ринкову ціну одиниці товару.

Повертаючись до загальних витрат виробництва, варто наголосити, що марксистська теорія виділяє капітальні або разові, і поточні ви­трати. Капітальні витрати – це витрати на заміну і поповнення основ­ного капіталу, а поточні витрати відо­бражають затрати на постійне поповнення оборотного капіталу підприємства (сировини, матеріалів, палива, енергії і робочої сили).

У нашій вітчизняній економічній теорії відбувається намагання пев­ної частини науковців об’єднати обидві концепції витрат виробництва. При цьому вважається, що йдеться про вирішення одного завдання різними способами. Логіка цих міркувань виходить із того, що речовий зміст витрат виробництва на різних етапах розвитку економіки має різну суспільну форму (суспільна форма – це вартість, категорія марксистської науки).

Зокрема, за умов простого товарного виробництва його витрати вимірюються вартістю спожитих засобів виробництва. Витрати праці (уречевленої і живої) простого товаровиробника в суспільно необхідних розмірах збігаються із вартістю товару. Фонд індивідуального споживання виробника виступає частиною валового доходу.

Література

  1. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: Навч. посібн. : У 2-х книгах / За ред. С. Панчишина і П. Островерха. – Книга 2. Мікроекономіка.   – 4-те вид. , випр. і доп. – К. : Знання, 2006. – С. 147–187.
  2. Вэриан Х. Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов. / Пер. с англ. под ред. Н. П. Фроловой. – М. : ЮНИТИ, 1997. – С. 372–402
  3. Довбня С. Б. , Ковзель К. А. Модель комплексної оптимізації фінансування підприємства // Фінанси України. – 2006. – №5. – С. 134–138.
  4. Экономика: Учебник. 3-е изд. перераб. и доп. / Под ред. А. С. Булатова. – М. : Юристъ, 1999. – С. 210–228.
  5.  Экономическая теория. Микроэкономика – 1,2: Учебник. / Под ред. Г. П. Журавлевой. 3-е изд. , перераб. и доп. – М. : “Дашков и Ко”, 2007. – С. 409–424.
  6. Загальна економічна теорія (політична економія). Підручник. У 2-х частинах. / За ред. І. В. Буяна, В. М. Ковальчука. – Тернопіль: ЛІДЕР, 2005. – С. 200–226.
  7. Кривенко К. Т. Теорія вартості і мінової вартості.
1 2 3 4 5

Похожие работы