Драматургия Ивана Франко

яку ми звикли сприймати і трактувати лише на рівні зовнішньому, фізичному, насправді формується в інших, сказати б, вимірах. На події навколишнього світу відчутно впливає внутрішня творча – чи й руйнівна – енергія особи, оскільки дії тієї особи залежать більшою мірою саме від цієї обставини і менше – від майнового стану, який, утім, може дати істотний поштовх чи змінити напрямок дії. Важливо, отже, осягнути особиистість як так, що формується й визначає свою життєву позицію у боротьбі зі злом, як іззовні, так і всередині себе. Адже гідність людини, як наголошував видатний філософ М.Бердяєв, „визначається не її становищем і могутністю у природному світі, а її духовністю, тобто образом і подобою Божою в ній, спрямованістю її до життя в істині, в правді, в красі”. Осмислення цих – не лише моральних, а й духовних проблем знаходимо у творах українських письменників, незалежно від їхніх стосунків із церквою, а часом і релігією.

  П’єса Івана Франка допомагає зрозуміти, чому ретроспективну композицію називають і аналітичною. Героїв твору пограбовано не тільки братами Анни, що, також зрештою пограбовані – морально, тобто сформовані соціальними умовами, рвалися будь-що заволодіти її частиною спадщини (найімовірніше, не такої вже й багатої). Свою лиху роль відіграли ті наступні (а щодо дії п’єси – попередні) роки їхнього життя, протягом яких черствіли їхні душі, вичахали не тільки їхні надиії чи тим більш поривання, а й здатність до взаєморозуміння, до співстраждання.

  „Перехідний” характер „Украденого щастя” виявляється в тому, що, розвиваючи сюжет у традиційних сімейних рамках, письменник „переключається” з соціальних проблем на моральні, точніше – з моралі певних соціальних груп на мораль загальнолюдську. 

Перелік використаної літератури: 

  1. „Дивослово” № 5-6, 1996 рік.
  2. І.Франко, зібрання творів у 50 томах, т. 24, Київ, 1979 р.
  3. М.М.Пархоменко „Драматургія Івана Франка”, Львів, 1956 

 

1 2 3 4 5 6 7