Драматургия Николая Кулиша

не залежить від зміни соціальних систем і реформ. Божевільним є не Малахій, а той ідеологічний фа­натизм, що здатний штучно та всупереч її власному бажанню реформувати лю­дину. Саме цей фанатизм призводить до трагедій. Трагедія фанатизму «малахіанства» полягає в тому, що, прагнучи до фальшивого, він несе у світ тільки зло: закінчує життя самогубством єдина істота, яка любила Малахія, — його донька Любуня, йде в дім розпусти «зреформована» Оля, яка повірила «голубій мрії» про своє щастя. Але сам Малахій свого сатанізму не відчуває, він уявляє себе всесвітнім месією.

П'єса Куліша мовби звернена в майбутнє: завжди існує можливість трагедій­ного там, де панує міфічна, релігійна свідомість, що твердить, ніби зло може бути усунене шляхом будь-яких реформ чи революцій економічних, політич­них, соціальних. Малахій — персонаж трагікомічний, він не усвідомлює всієї безодні своєї помилки, у котру його було втягнуто пануючою свідомістю епохи.

Комедія «Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюжетом, у якому пе­реплетено культурно-соціальний і родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світогля­дом, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами. У творі активно використано широкий діапазон живої й тому колоритної мови, що рельєфно відбиває специфіку духовних і національних цінностей основних пер­сонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій і мелодійних візерунків — веселих, ніжних, мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних і навіть фантасмагорійних.

Образи Мини та Мокія, тьоті Моті та дядька Тараса з моменту їхньої появи у творі одразу постають як духовні антитези. Образи Улі та Рини на початку п'єси змальовано як суголосні, вони діляться своїми дівочими інтересами, таємниця­ми, Рина представляє Улю не інакше, як «моя подруга». Але з розгортанням ко­медійної колізії ці образи також стають антитетичними, у них починають домі­нувати різні духовно-світоглядні цінності. «Мина Мазайло» є лірико-соціальною комедією

Суспільне явище українізації та пов'язані з ним різноманітні культу­рно-духовні, національно-світоглядні тенденції, процеси М. Куліш поєднує з глибоко розробленою інтимною лінією, з мотивами романтичної закоханості й ніжного кохання.

«Мина Мазайло» є не лише феєрверком художніх типів, концептуальних зіткнень, світоглядних поєдинків, відточених сцен, дотепних діалогів, епатаж-них реплік, афористичних висловів, жартівливих умовиводів, трагікомедійних суджень, мовленнєво-фонетичної гри. «Мина Мазайло» — це й вишукана в структурно-композиційному відношенні п'єса, що характеризується наявністю численних знахідок, «секретів» у плані організації та динаміки комедійної дії. У творі драматург широко застосував прийом гри. Ідея розпочати гру виникає на початку п'єси — у другій сцені першої дії. Належить вона Рині й пов'язана з розстановкою сил у сім'ї Мазайлів: Мина Мазайло, батько, бажає змінити своє прізвище на російське, максималіст з романтичною душею Мокій, його син, навпаки — прихильник усього українського, Рина з матір'ю прагнуть вплинути на Мокія та підтримати Мину. М. Куліш показує, що, на перший погляд, усе продумано в Рининих розрахунках: національна зорієнтованість світогляду брата, чарівна зовнішність подруги, у якої «чудесні губи, прекрасний бюст», власне (Ринине) вміння впливати на людей. Вона змальована в комедії як стратег і тактик колізії з «нейтралізації» Мокія.

П'єса «Патетична соната» — продовження теми «Народного Малахія» та «Мини Мазайло». Ця тема — згубність, трагедійність ідейного фанатизму будь-якого гатунку. Немає у світі такої ідеї, що була б рівноцінною людському життю. Ідея, що змушує людей іти на ешафот — антигуманна, безвідносно до того, чи

1 2 3 4 5 6

Похожие работы