Духовная культура Украины в XIII - XV вв. (литературно-философский аспект)

Соціокультурні умови розвитку духовної культури. Загальні риси духовної культури України періоду XIII - ХVст.

Треба зазначити, що розвиток духовної культури на Україні у цей період є найменш дослідженим.

Після смерті Володимира Мономаха почалося дроблення Київської Русі на самостійні князівства. Цей процес почав йти більш активно з XIIIст. Відокремилися Володимиро-Суздальське, Чернігівське, Переяславське князівства, згодом - Новгород-Сіверське. У 1199р. Волинське та Галицьке князівства об'єдналися у Галицько-Волинське князівство, яке стало спадкоємцем Київської Русі. Щодо причин, які призвели до розпаду Київської Русі на окремі князівства, то головну роль, скоріше, зіграли політичні чинники її внутрішнього життя: прагнення удільних князівств вести самостійну політику. Татаро-монгольська навала прискорила розпад держави.

З 40-х років ХІVст. більшість українських земель входили до складу Великого князівства Литовського. Високий рівень духовності Київської Русі був для Литви орієнтиром. Слід звернути увагу на те, що мало місце не тільки збереження української культури, але й певний її розвиток. Православна церква продовжувала відігравати значну роль. Але з другої половини ХVст. почалися активні полонізація та окатоличення українського панства (докладніше про це - у наступній темі).

Щоб історична картина мала завершений вигляд, слід розглянути також стан турецько-українських та московсько-литовських відносин у цей період. Турецька держава намагалася захопити українські землі. У цьому їй допомагало Кримське ханство. Конфлікт між Москвою та Литвою переріс у литовсько-російську війну. За угодою 1503р. до Московського князівства відійшли Чернігівсько-Сіверські землі. Значний вплив на ситуацію мало те, що після падіння Константинополя Москва проголосила себе єдиним захисником православ'я. Тому частина феодалів перейшла під владу Московського князівства. Докладніше про ці складні процеси викладено у рекомендованій літературі.

У ХІV - ХVст

мав місце активний розвиток ремесла у містах. Наприкінці ХІVст. виникають цехи. Факти свідчать про те, що наприкінці ХVст. в українських містах існувало близько 200 ремісничих спеціальностей. Тільки у Львові у кінці ХVст. існувало 500 ремісників 36 спеціальностей, які були об'єднані у 14 цехів. Цехи мали свій статут, суд, свята, святих, прапори. Особливістю цехової організації в Україні було те, що вона об'єднувала ремісників не тільки за професійною ознакою, але й за національними та релігійними принципами. Цехові організації захищали інтереси ремісників, сприяли підвищенню фахового рівня, якості продукції. За соціальним складом ремісники були неоднорідні. Ті ремісники, що працювали на задоволення потреб феодалів, церкви, починають збагачуватися. Це були, перш за все, ювеліри, майстри зброї, іконописці. Серед інших ремесел активно розвивалися так звані дерев'яні ремесла, ткацтво, кравецтво, вичинка шкір, обробка каменю та метала. Значна частина ремісників не була об'єднана в цехи. За національним складом це були в основному українці, які зазнавали національно-релігійних утисків. У ХVст. виникає ярмаркова торгівля, починає формуватися внутрішній ринок.

Розвиток ремесла сприяв розвитку міст. Міста боролися за надання їм магдебурзького права, хоча воно існувало на українських землях в обмеженому вигляді. Різноманітними привілеями користувалися німецькі, голландські ремісники.

Високого рівня досягло сільське господарство. Мав місце процес закріпачення селян. У ХVст. почало юридичне оформлятися кріпосне право.

Процеси соціального та національного утиску українського народу багато в чому зумовили характер розвитку духовної культури України XIII - ХVст. У