Духовно-академическая философия XIX - начала XX в.

(1904).

Жодне визначення філософії, наголошував П. Ліницький, не дає повної уяви про неї, бо вона не має своєї чітко визначеної царини дослідження, а тому і свого предмета, чого не можна сказати про інші науки, які мають свій чітко фіксований предмет. Навіть термін «філософія» вказує не на предмет дослідження, а на особливі відносини між тим, хто пізнає, і тим, що пізнається. На його думку, філософія виходить із даних суб´єктів, тоді як інші науки виходять із даних об´єктів. Тому на запитання «Що значить філософувати?» він відповідає, що філософувати – означає міркувати, але при цьому не будь-яке міркування є філософуванням. Найчастіше людина розмірковує над практичними потребами, пошуками шляхів і засобів їх задоволення. Метою такого розмірковування завжди є тільки користь і власна вигода. Можна розмірковувати і про своє ставлення до інших, але воно не є філософуванням. Хоч деякі з таких міркувань суперечать істині, людина тримається за них заради практичних інтересів.

Початком будь-якого пізнання є просте спостереження і впорядкування отриманих із досвіду знань. У цьому процесі відбувається просте ознайомлення з предметом, тобто пізнання того, яким він є насправді. На цій стадії наукове пізнання керується тільки уявленнями про вигоду чи користь. Самі по собі вони не можуть задовольнити зацікавленість людини, бо досвід показує тільки те, яким предмет є в дійсності. Більш того, досвід і спостереження були б неможливими, якби людина тільки спостерігала за явищами, а не думала про них

Будь-який досвід є предметом думки, зацікавленості, запитання.

Отже, резюмує П. Ліницький, поки знаємо тільки дійсність чи явище предмета, знання наше не є ще повним. Тільки тоді, коли ми знаємо вже повністю предмет, можемо сказати, що для нього є можливим, а що необхідним. Про це ми дізнаємося не із безпосереднього спостереження, а за допомогою розмірковування, мислення, під час якого осягаємо природу, достеменне єство предмета, тобто його сутність. «Отже філософія є таке розмірковування, або міркування, єдиною метою якого є досягнення первинних основ буття і життя».

У своїх ранніх філософських працях Ліницький обмежував предмет філософії гносеологією, а завдання філософії вбачав у виокремленні та розмежуванні того, що притаманне суб´єкту пізнання, від того, що належить об´єкту.

Із завдань філософії Ліницький виводив і метод філософського дослідження: «Цей метод визначається вже завданням філософії. Завдання філософії полягає в установленні єдності світоспоглядання; тому зрозуміло, що філософське дослідження має характер тільки синтетичний. Не доведення і не процес узагальнення, а синтез – це істинний прийом чи спосіб філософського пізнання». Попереднє дослідження, на його думку, метою якого є виведення філософського синтезу, може бути аналітичним. Якщо синтез є метою філософського дослідження, то аналіз – його засобом.

Таким чином Ліницький дійшов висновку, що філософське дослідження послуговується аналітико-синтетичним методом. Синтез і аналіз є необхідними елементами будь-якого дослідження, але якщо в інших видах дослідження синтез має обмеження значення, то філософський синтез є універсальним: «Синтез, який є результатом досліджень в інших науках, завжди має чи тільки теоретичний, чи тільки практичний характер. А синтез філософський завдяки своїй всезагальності поєднує в собі значення і теоретичного, і практичного принципу, інакше він не був би повним та досконалим, і філософія

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные