Экономические системы

відбувався перехід до планово-нормативної моделі, що уявлялося певною поступкою ринковим відносинам, стало відходом від жорсткого директивного планування та рафінованого адміністрування.

Були спроби застосування планової моделі з елементами ринко­вих відносин і в інших країнах – насамперед у колишній Югославії, а також у Чехословаччині (1968 року тут намагалися впровадити симбіоз плану і ринку під гаслом “соціалізму з людським обличчям”). Однак план і ринок при визначальній ролі першого виявилися несумісними. Симбіоз двох методів регулюючого впливу на економіку стає ефектив­ним тільки тоді, коли план відіграє допоміжну роль і здійснюється в формі прогнозування економічного розвитку чи індикативного (рекомен­даційного) планування, про що свідчить позитивний досвід сучасних ринкових країн.

Криза і наступний крах планової, командно-адміністративної економічної системи відбулися протягом 70-80-х років минулого століття, до чого спричинили такі проблеми:

  • консерватизм одержавленої економіки, жорстка централізована реґламентація господарської діяльності;
  • відсутність реальних товарних відносин, нерозвиненість ринку та його інфраструктури;
  • наростаючий товарний дефіцит;
  • посилення тенденції до утриманства, забезпечення свого добро­буту за рахунок інших шляхом централізованого перерозподілу ресур­сів;
  • відсутність економічної заінтересованості, мотивації господарсь­кої діяльності;
  • бюрократично-номенклатурна система управління економікою у цілому, виробництвом, розподілом і обміном;
  • закритість економіки через жорстку централізацію зовнішньо­економічної діяльності і відмінності у національних стандартах вироб­ництва порівняно з ринковими загальносвітовими.

Спроби ринкових змін наштовхувалися на жорсткий опір закосте­нілої ідеологізованої тоталітарної системи, що мало як внутрішній, так і міжнародний аспекти. Проте поглиблення кризи і обвал командно-адміністративної системи зумовили більш чи менш масовий перехід більшості країн з плановою економікою до регульованого ринку. Економіка таких країн стала перехідною, або трансформаційною.

2. Перехід до ринку і особливості трансформаційної економіки

У сучасному світі, на початку ІІІ тисячоліття нової ери виділяються країни з чотирма типами господарських систем:

1) країни з розвиненою ринковою економікою (близько 30 країн – Західна Європа, США, Канада, Японія, Австралія та деякі інші);

2) країни, у яких формується ринкова економіка протягом дос­татньо тривалого часу, але нетоварне виробництво усе ще займає помі­тне місце – це так звані країни, що розвиваються (понад 130 країн Азії, Африки і Латинської Америки, у тому числі такі гіганти, як Індія, Індонезія, Бразилія, Нігерія тощо); ця група країн дуже диференційо­вана за рівнем економічного розвитку і розвитку ринкових відносин;

3) країни з командно-адміністративною економікою (Куба, Пів­нічна Корея і певною мірою Китай та В’єтнам);

4) країни, у економіці яких відбуваються процеси трансформації планової системи у ринкову (29 країн Європи і Азії, у тому числі усі колишні республіки СРСР, зокрема й Україна).

Наведена класифікація показує, що для абсолютної більшості кра­їн світу властива перехідна економіка. Водночас, вона дає змогу виді­лити два типи перехідної (транзинтивної) економіки:

1) економіка, що перебуває у стані переходу від натурального (традиційного аграрного) до ринкового господарства (економіка країн, що розвиваються);

2) економіка, у якій здійснюється трансформаційний перехід від планового до регульованого (соціально орієнтованого) ринкового госпо­дарства (економіка постсоціалістичних країн).

Для перехідної економіки першого типу властиві (з певними до­пущеннями) такі ознаки:

  • нерозвиненість ринку і
1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы