Экономическое мышление в социальной экономике

що під «розвитком» ми розуміємо деградацію.

Сучасний стиль мислення повинен орієнтуватися на соціальну оцінку і здобутки науково-технічної революції, а не на традиційне уявлення про те, що її наслідки повинні бути оцінені з суто економічних позицій. Останнє є завданням другорядним, залежним від завдань значно вищого рівня, пов’язаним зі збагаченням праці, її змісту й умов, задоволеності нею, тобто — проблемою соціального порядку, котра, головним чином, формує всебічно розвинену особистість не тільки як суб’єкта господарювання, але і як кінцеву мету, що є основною закономірністю майбутнього людського суспільства. На жаль, у галузі технологічного поступу наша країна може похвалитися лише окремими прикладами, у цілому ж наука перебуває в занепаді. За даними ООН, у період 1990—2000 рр. Україна витратила на дослідження і розробки 1 % ВВП, у той час як, наприклад, Швеція — 3,8 %, Ізраїль — 3,7 %, Японія — 2,8 %, Південна Корея — 2,7 %, Швейцарія — 2,6 %. У 2001 р. на наукові дослідження і розробки в розрахунку на душу населення в ЄС витрачено 430 євро, у США — 1005 євро, а в нашій країні — 8 євро.

Ще в 1991 р. українська економіка за структурою зайнятості не набагато відставала від розвинутих індустріальних країн: 19,3 % зайнятих працювали в сільському і рибному господарстві; 44,2 % — у промисловості, будівництві, лісовому й житлово-комунальному господарстві; 4,2 % — у виробництві та відтворенні інформаційних засобів (наука, культура тощо); у виробницт­ві й відтворенні людей (охорона здоров’я, фізична культура, освіта) — 14 %; у виробництві і відтворенні суспільних взаємин (транспорт, зв’язок, торгівля, постачання, заготівля, фінанси, кредит, страхування, соціальне забезпечення, управління) — 17,5 %; в інших галузях — 0,8 %

У 2002 р. в сільському і рибному господарстві уже було зайнято 23,4 %. У промисловості, будів­ництві тощо кількість зайнятих скоротилась в 1,5 раза і становила 26,1 %. У галузях інформаційних засобів ця кількість зни­зилася вдвічі. Отож співробітник Центру Разумкова Л. Шангіна робить «висновок» — економіка України «розвивається» у зворотному напрямі — не від аграрно-індустріальної економіки до індустріально-інформаційної (як вважають деякі апологети урядових програм), а навпаки — до аграрно-індустріальної, котра була притаманна Україні 40 років тому. З цих позицій важливою є й оцінка процесів глобалізації, що охопила увесь світ. Тут мислення має спиратися і формуватися на взірцевих світових тенденціях і критично оцінювати спроби увійти в них «наскоком», без урахування факторів «за» і «проти». До речі, у галузі економіки глобалізація надає сприятливі умови щодо:

— забезпечення товаровиробникам ширшого доступу до ресурсів: фінансових, матеріальних, трудових, до новітньої технології, а також уможливлює продукування в розрахунку на місткий ринок у межах певної інтеграційної форми;

— економічного зближення країн у регіональних межах, що сприяє створенню пільгових умов для підприємств і певному захисту їх від конкуренції;

спільного розв’язання найгостріших соціальних проблем — вирівнювання умов розвитку відсталих районів, поліпшення стану на ринку праці, надання соціальних гарантій малозабезпеченим прошаркам населення, подальшого розвитку систем охорони здоров’я, охорони праці та соціального забезпечення. Але при цьому важливо пам’ятати, що Україна, не маючи влас­них транснаціональних компаній та через певні обставини не беручи участі в отриманні «своєї частки» від глобалізації, сама стає привабливим об’єктом для поглинання іншими країнами. Особливо приваблює «глобалізаторів»

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы