Экономические концепции Маркса и Ф. Энгельса

в суспільстві все підкорено інтересам власника. Моно­полія приватної власності є причиною криз та зубожіння, протисто­яння у виробництві, на ринку та в суспільстві. З усуненням приватної власності буде вирішено проблему суперечностей, почи­наючи з конкурентної боротьби і до боротьби класів.

У цій праці Енгельс розглянув питання приватної власності, вар­тості, ціни, конкуренції і монополії як її породження, заробітної плати та ін. Хоч його погляди на ці економічні категорії ще не були підтверджені теоретичними викладками, але вони суттєво різнилися від визначень інших економістів.

Праця Маркса «Економічно-філософські рукописи 1844 року» не призначалась до друку, але була важливим етапом становлення його економічних поглядів. У ній Маркс звернувся до проблеми відносин між працею та капіталом, яку визнав за головну в суспіль­них відносинах. У цьому контексті він розглядає капітал як накопи­чену чужу працю. Усі форми доходів, що існують у суспільстві, ма­ють експлуататорську природу. Лише заробітна плата є результатом зусиль найманого робітника, але її капіталіст намагається постійно зменшити, користуючись своєю монополією на власність щодо за­собів виробництва.

Основу життя суспільства Маркс убачає в матеріальному вироб­ництві, форма якого зумовлюється формою власності. За капіталіз­му — це власність на засоби виробництва й робочу силу. Розвиток приватної власності в такій формі веде до її загибелі, а отже, до змі­ни існуючого ладу.

В «Економічно-філософських рукописах» Маркс стверджує, що досі політекономія як наука захищала існуючий лад, відповідала йо­го потребам

Нині її предметом мають стати відносини між працею та капіталом.

Дві праці, написані Марксом та Енгельсом спільно (1844—1846), демонструють єдність їхніх поглядів на економічні закономірності та перспективи розвитку капіталізму. Це «Святе сімейство» та «Ні­мецька ідеологія». Будучи філософськими по суті, вони містять ряд висновків щодо детермінованості суспільного устрою панівною формою власності. Маркс і Енгельс стверджують, що капіталізм сам створює свого руйнівника в особі пролетаріату, місія якого полягає у знищенні приватної власності, і буржуазна «політична економія, що приймає відносини приватної власності за людяні та розумні, безперервно впадає в протиріччя з основною передумовою — при­ватною власністю»', тобто еволюція форм зв'язується з розвитком продуктивних сил суспільства. Звідси випливає висновок, що суспі­льний поділ праці веде до прискорення прогресу продуктивних сил і, як наслідок, до формування відповідних виробничих відносин, що завжди мусять відповідати рівню розвитку цих сил. Суперечності між рівнями розвитку є джерелом руху суспільства: коли вони дося­гають апогею, то можуть бути вирішені тільки революційним пере­творенням суспільства.

Суть держави вони визначають як диктатуру економічно панівного класу, а категорії прибутку, ренти, процента зв'язують з існуванням приватної власності. Диктатура пролетаріату, що ліквідує приватну власність, на їхню думку, забезпечить існування суспільства нового типу, що в ньому розподіл буде здійснюватись за потребами, а влас­ність стане суспільною. На той час Маркс і Енгельс не визнавали ре­формістських шляхів переходу до комуністичного суспільства, а ба­чили такий перехід тільки через пролетарську революцію.

1845 p. Енгельс публікує свою працю «Становище робітничого класу в Англії». У ній він відобразив загальні закономірності розви­тку капіталізму, показав, що капіталістичне суспільство будує свій добробут на зубожінні робітничого класу і, тим самим, підштовхує його до боротьби.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13