Экономические концепции Маркса и Ф. Энгельса

в історичній ретроспектив! показує розвиток обміну і виникнення грошей як закономірного наслідку цього роз­витку. За Марксом, гроші — це також товар, який виступає у спе­цифічній формі, але завдяки їх участі в процесі обміну вартість на­бирає форму ціни, яка може дорівнювати вартості, а може від неї відрізнятись.

Щоб довести природний зв'язок товарів та грошей, Маркс аналі­зує функції грошей у процесі обміну. У вирішенні цієї проблеми він іде далі класичної школи, визначаючи п'ять функцій грошей: як мі­ри вартості, засобу обігу, засобу створення скарбів (золото та сріб­ло) та засобу нагромадження, засобу платежу та світових грошей. Різні етапи розвитку суспільства зумовлюють різний рівень реаліза­ції цих функцій.

Докладне дослідження суті товарів та грошей передує викладу го­ловної ідеї першого тому «Капіталу» — проблеми перетворення прос­того товарного виробництва на капіталістичне, що відбувається в ме­жах еквівалентного обміну на підставі закладеної в товарах вартості.

Маркс показує, як гроші виходять з товарної форми і стають першою формою прояву капіталу. Однак він не ототожнює гроші і капітал, а підкреслює, що лише за відповідних умов вони виконують цю функцію.

Різниця між грошима за простого товарного виробництва та грошима за умов капіталістичного виробництва полягає в тім, під­креслює він, що за капіталізму гроші, виконуючи функцію посеред­ника в процесі еквівалентного обміну і перебуваючи в процесі обігу, самозростають: причиною зростання грошей в обігу є, за Марксом, особливі виробничі відносини, побудовані на експлуатації.

Виникнення капіталізму знаменується якісним розширенням ко­ла товарів

На ринку пропонується новий товар — робоча сила, власники якого змушені обмінювати його на засоби існування. Ці власники є особливою категорією людей, позбавлених засобів виро­бництва, але вільних розпоряджатися собою.

Як будь-який товар, робоча сила має вартість і споживну вар­тість. Перша — це сума всіх вартостей, які має спожити найманий робітник, щоб підтримувати своє життя та забезпечити відтворення робочої сили. А споживна вартість (його корисність для капіталіста) полягає в тім, що найманий робітник постійно створює додаткову вартість, забезпечуючи «самозростання» грошей.

Маркс підкреслює нерівноправність на ринку власників товару «робоча сила» і власників капіталу, які можуть диктувати свої умо­ви, оскільки найманий робітник, позбавлений власності, а отже, і за­собів існування, не може тривалий час чекати чогось ліпшого.

Досліджуючи процес праці та процес зростання вартості, Маркс особливу увагу приділяє ролі факторів виробництва. Капіталіст, організовуючи виробництво, придбає не лише робочу силу, а й за­соби виробництва, тобто минулу уречевлену працю, яка відіграє па­сивну роль у виробництві і вартість котрої відшкодовується живою працею, що її носієм є робоча сила, суб'єктивний фактор. Маркс на­зиває уречевлений фактор постійним капіталом, а живу працю — змінним, оскільки в процесі виробництва вона не лише відтворює вартість засобів виробництва (постійний капітал), та власну вар­тість, а й створює для капіталіста додаткову вартість, яка після реа­лізації товару виступатиме у формі прибутку.

Додаткова вартість у кількісному вираженні — це надлишок вартості товару над вартістю спожитих засобів виробництва й робо­чої сили.

Якісна характеристика додаткової вартості будується на визна­ченні її природи (витрати додаткової праці), а кількісна

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13