Экономические концепции Маркса и Ф. Энгельса

підрозділами суспі­льного виробництва має сприяти відшкодуванню спожитих факто­рів виробництва в натуральному та вартісному виразі. За простого відтворення всі обмінювані частини мають бути тотожними. За розширеного відтворення, яке відбувається через нагромаджен­ня, капіталізацію частки додаткової вартості, ці співвідношення можна математично виразити нерівностями, оскільки суспільство створює більше засобів виробництва, ніж потрібно для заміщення зношених. Різниця визначається розмірами нагромадження, його нормою.

Проаналізувавши закономірності процесу відтворення, Маркс показав теоретичну можливість реалізації всього суспільного про­дукту за умов дотримання пропорцій виробництва. Однак, на думку Маркса, це суто теоретична можливість, оскільки суперечності ка­піталізму є постійним джерелом виробничих криз.

Порушення економічної рівноваги в суспільстві призводить до загострення не лише економічних, а й соціальних суперечностей.

Третій том «Капіталу». Процес руху капіталу, що розглядає­ться Марксом як єдність процесу виробництва та обігу, не може да­ти повного уявлення про всі форми капіталу, що забезпечують су­спільне відтворення. Тому Маркс повертається до аналізу процесу капіталістичного виробництва, взятого у єдності всіх його сторін. Він намагається знайти і показати ті форми, що виникають з проце­су руху капіталу, що проявляються на поверхні економічних явищ унаслідок взаємовпливу різних капіталів та конкуренції між ними. Саме цим проблемам присвячено III том «Капіталу», що вийшов у світ 1894 p. під назвою «Процес капіталістичного виробництва, узя­тий в цілому»

Увесь попередній аналіз капіталістичного виробництва будував­ся на припущенні, що в середньому всі ціни товарів, які реалізують­ся, дорівнюють їхній вартості. З цього випливало, що капіталіст по­винен отримувати стільки прибутку, скільки створено додаткової вартості. Однак практика показувала, що маса прибутку не є в пря­мому зв'язку з величиною змінного капіталу (кількістю занятих у виробництві), а залежить від розмірів усього авансованого капіталу та його органічної будови. Крім того, на розміри прибутку впливає низка економічних та неекономічних чинників.

Фактори, що визначають норму прибутку, — це, на думку Маркса, норма додаткової вартості, швидкість обороту капіталу, орга­нічна будова капіталу та ін. Особливу увагу він приділяє аналізу впливу органічної будови капіталу на зміну норми прибутку, зазна­чаючи, що зі зростанням розмірів постійного капіталу внаслідок запровадження досягнень науково-технічного прогресу норма при­бутку має тенденцію до спадання через збільшення витратної час­тини створюваної вартості. Виникає конфлікт між розширенням ви­робництва і самозростанням вартості. Цей процес супроводжується скороченням кількості зайнятих у виробництві, тобто зменшенням використаної живої праці, а отже, створеної додаткової вартості. Щоправда, існує ціла низка протидіючих чинників.

З позиції теорії вартості Маркс зміг пояснити, чому, коли товари продаються за їхньою вартістю, за різної органічної будови і різної швидкості оборотів у різних галузях виробництва капіталісти на од­наковий капітал отримують однакову норму прибутку, за рахунок яких чинників відбувається вирівнювання норми прибутку.

У третьому томі «Капіталу» показано механізми вирівнювання норми прибутку під впливом основного чинника — конкуренції. Маркс на теоретичному прикладі показав, що в результаті міжга­лузевої конкуренції відбувається переливання капіталів до тієї галузі, яка гарантує більший прибуток. Відтак забезпечуються такі пропоре ції у розподілі капіталів між галузями, що, незалежно від їхньої органічної будови і швидкості оборотів, однакові капітали забезпе­чують однаковий прибуток за рахунок перерозподілу створеної в масштабах суспільства маси додаткової вартості.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13