Экономика переходных обществ

б економічне зростання. Деіндустріалізація, а не реіндустріалізація, як планувалося, відбулась у країнах, що почали здійснювати цю програму. І не випадково. У самій логіці стабілізації і лібералізації було закладено ті рушійні сили й наслідки, які проявились, і вони не могли не проявитись при її реалізації. Далі ми подаємо схему розгортання цієї логіки, що веде до деіндустріалізації.

Зауважуємо, що це схема першого короткотривалого циклу деіндустріалізації. Ми абстрагувалися від розгортання "другої", кримінальної економіки, гіперінфляції, що виникає, незначного безробіття порівняно з величезним спадом виробництва і т. п.

Очевидною невдачею згаданої програми є те, що вона призвела до різкого зменшення обсягу інвестицій, не кажучи про їхню якість. У багатьох країнах він зменшився на 50 відсотків. Соціалістичні методи й процедури нагромадження ресурсів та їх інвестування розладнані, а нові, приватні ринкові механізми були ще неадекватні вимогам для створення продукції високих технологій та конкурентоздатності.

За підрахунками експертів ОЕСР, для досягнення щорічного зростання ВВП на 4% впродовж 1995-2005 pp. щорічна норма- їх нагромадження має складати 23% від ВВП. До речі, частка інвестицій у ВВП 1988 р. складала в Болгарії, Китаї, Чехословаччині, НДР, Угорщині, Польщі, Радянському Союзі відповідно 27, 32, 26, 27, 21, 23, 30 %. У таких капіталістичних країнах, як Бразилія, Франція, ФРН, Індія, Італія, Нідерланди, Іспанія, США, вона становила відповідно 22, 21, 20, 21,22,22, 24, 17 %.

Як бачимо, соціалістична система мала потужні можливості мобілізації інвестиційних ресурсів, однак вона була нездатна їх розумно використати. Невдале реформування значно знизило цю здатність. В Україні внаслідок нерівноправного становища у складі СРСР норма нагромадження була нижчою, ніж у Росії та загалом у Радянському Союзі. В роки орієнтації на автоматичний перехід до природної економіки обсяг інвестування у нас значно знизився

Частка інвестицій складала 19,8% у ВВП в 1989 p. , 18,9, 16,8, 21,2, 2,19% відповідно у 1990, 1991, 1992, 1993 pp. Якщо індекс інвестування у 1989 р. взяти за 100%, то у 1990, 1991, 1992, 1993 pp. він становив відповідно 101,9%; 94,7; 59,7; 53,6%. І подібні тенденції характерні для всіх постсоціалістичних країн.

За таких умов мало підстав говорити про реконструкцію економік цих країн. Ще менше підстав запевняти про виникнення нової несоціалістичної ринкової економіки. Можна говорити принаймні про виникнення, може й значних, компонентів нової економіки. Наприкінці 1992 р. кількість зайнятих у приватному секторі Польщі разом з тими, що були там зайняті до початку реформ, складала приблизно 60% від кількості зайнятих. У приватному й у державному секторах вже функціонують підприємства з переважно ринковою поведінкою. Цікаво, що в Україні, для якої характерна непослідовність за ці роки та повільність реформування, на початку 1994 р. лише 47,1% підприємств перебували у державній власності. Однак у цілому перехідні економіки мають тільки деякі елементи ринкової економіки і є дуже сирою й нерозвинутою подобою сучасних ринкових систем.

Це підтверджують характер і наслідки приватизації в Росії та Чехії. У Росії за 18 місяців було приватизовано 14 000 великих і середніх підприємств. На них зайнято 86% усієї робочої сили в промисловості. Майже 60% національного продукту Росії мало вироблятися на цих підприємствах. Це означало, що державний сектор у

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы